Здравствуй, милая Ассоль! Пишу тебе, потому что ощущаю необыкновенное родство наших с тобой душ, и во мне возникает большое желание поделиться своими мыслями, сомнениями и надеждами. Знай, что чувства глубокой нежности и доверия заставляют меня гь эти строки.
Нет сомнений что сейчас, Дорогая, ты очень счастлива. Ведь тебе удалось добиться воплощения в жизнь своей заветной мечты! Ты вышла замуж за замечательного, любящего тебя человека, настоящего рыцаря. Созидательно и бережно относитесь к вашему маленькому миру для двоих! Пусть только ветер благополучия раздувает Алые паруса вашего корабля — Любви! Очень надеюсь на то, что это плавание будет долгим и исполненным красотой1
Увеличить
А что же я, быть может, подумаешь Ты? А я продолжаю ждать и верить в свою единственную любовь, которая, я знаю, очень скоро ворвется (сильным порывом ветра с водных в мое сердце и заразит болезнью морскою разум мой и все существо моё. Иду я навстречу чувству, которое принесут мне в своих серебристых гривах озерные пони-волны, в одно неповторимое раннее утро, и о котором споет однажды одинокий певец — прибой. Я, как и Ты, отправлюсь с Ним в незабываемое кругосветное путешествие, которое непременно принесет нам обоим огромное счастье. Может быть, судьба подарит мне встречу с Тобой, кто знает?! Море бесконечно, Время быстротечно, а Дружба — та навечно! Тем более навечно, если мечты и цели у людей одни, как у Нас с Тобой, дружок!
Но не только у Нас, моя Сокровенная, столь прекрасная Дружба! Умеет дружить и искренне любить еще одна бравая команда истинных моряков, которая каждое лето, вот уже много лет подряд, ходит в походы на шестивесельных ялах. Как жаль, что не знакома Ты с замечательными девушками и ребятами, отважными шлюпарями из Морского технического университета славного города Петербурга, а также с их добрыми финскими друзьями. Хорошо еще, что Они, Ассоль, знают и помнят Тебя, ведь все читали в детстве А. Грина. Главное, мне думается, в том, что всех нас объединяет и сближает. Это — мечта и большая страсть к морским путешествиям, а значит, и к Жизни!
Прими, прелестная Девушка моря, в свой адрес самые лучшие пожелания и сердечные приветы от многих Твоих почитателей — шлюпарей и финских людей, всех настоящих и будущих походов морских. Хочется пожелать Тебе на долгие года, чудесная моя Героиня, всесильной Любви и молодости, потому что только молодой душе даровано жить в вечной Весне!
Прощай! И да хранит Господь всех Нас!
Объяснение:
Проблемі використання образу Мазепи в творах образотворчого мистецтва було присвячено достатню кількість наукових праць, що вийшли як в Україні, так і за кордоном [1]. Однак його інтерпретація українськими митцями, що працювали за межами України, залишалася поза увагою істориків. Саме тому в цій розвідці спробуємо дати відповідь на запитання: хто з українських художників і коли цікавилися постаттю Івана Мазепи; які з українських художників і коли цікавились постаттю Івана Мазепи, які твори їм належать, де вони зберігаються нині і як саме українські митці діаспори трактували образ українського гетьмана.
Відомо, що ще наприкінці XVII – на початку XVIII ст. особа Івана Мазепи належала до центральних тем творів мистецтва. Здебільшого тогочасні його зображення є ілюстраціями до віршованих панегіриків на честь гетьмана, наприклад, гравюри у виконанні І.Щирського до твору С.Яворського «Ехо голосу волающого в пустелі…» (1689) [2]. Це були композиції з гербом, або з окремими елементами герба «Курч», що належав І.Мазепі. Надзвичайно цікавою була гравюра І.Мигури «Princeps ecclesiarv trivmphans sancta Sophia Augvsto militas nomini Mazepiano…» (1706), яка представляла гетьмана в образі покровителя та благодійника православної церкви [3]. Традиційно цю гравюру називають «Іван Мазепа в оточенні своїх славних справ», оскільки гетьмана зображено в оточенні персоніфікованих фігур Надії, Віри, Любові, Покою, Справедливості та Науки, а над ним уміщено зображення православних святинь, якими опікувався гетьман [4]. Традиція зображення І.Мазепи в образі лицаря та боронителя християнства була продовжена Д.Галяховським в його гравюрі «Апофеоз Мазепи» (1708). Зрозуміло, що в цих творах гетьмана представлено передусім в алегоричному або міфічному трактуванні. Художники та гравери намагалися оспівати в своїх творах кращі вчинки гетьмана та проілюструвати чесноти найвищого достойника України-Гетьманщини всіма доступними їм зображувальними засобами. Саме тому на сучасних І.Мазепі гравюрах перед нами найчастіше постає схематичне зображення постаті гетьмана в образі героя в античних латах, до основних чеснот якого належали відвага, честь, доброта, справедливість, а до основних досягнень - підтримка православної церкви та будівництво храмів. Ці зображення не можна розглядати як портретні. Водночас незаперечний той факт, що ці зображення мали містити обов’язкові елементи справжньої зовнішності героя - для того, щоб не лише він сам, але й інші могли упізнати його в цих зображеннях.
Протягом ХІХ ст. інтерес до образу Мазепи не лише не зменшився, але й надзвичайно зріс, набув поширення як в країнах Європи, так і в Америці. На популярність цього образу протягом зазначеного періоду впливало одразу кілька чинників. По-перше, після знищення гетьманських портретів та спотвотрення присвячених йому тврів, що було здійснено за наказом Петра І, в Україні автентичні зображення Мазепи майже зникли [5]. Водночас в образотворчому мистецтві того часу відомо чимало полотен, які підписані «Мазепа», але з реальною історичною особою українського гетьмана нічого спільного не мали. По-друге, під впливом мемуарів сучасників І.Мазепи, творів історичної літератури середини XVIII ст., а також поетичних творів першої третини ХІХ ст., особливо поем Дж.Байрона і В.Гюго, почав формуватися образ такого собі «українського Казанови», якого ображені суперники прив’язали до кінської спини, і він мчить крізь темряву й хащі невідомо куди [6]. Саме таке, по суті міфологічне, трактування образу сприяло подальшій його популяризації та поширенню за межами України. Тут доречним буде згадати, що романтизм як напрямок у мистецтві допускає подвійне трактування образу романтичного героя. Це означає, що в одному образі одночасно могли співіснувати риси молодого красеня-коханця, що зазнав жорстокого покарання з боку скривдженого чоловіка своєї коханої, так і рішучого керівника повстанців, які підтримали свого ватажка в ім’я свободи [7]. Головна ідея живописних творів як першої, так і другої категорії полягала у прагненні художників продемострувати боротьбу людини з вироком долі, з природною стихією, з власними страхами і водночас силу її духу й волі. Однак коли з другої половини ХІХ ст. в мистецтві набув поширення реалізм, європейським живописцям образ романтичного Мазепи став вже не цікавим. Реалістичний же, історично правдивий образ українського гетьмана Мазепи ніколи не був об’єктом їх інтересу, тим більше що життя вимагало від них нових тем і сюжетів.
