Кохання завжди оспівувалось у творах митців. Шекспір, який жив у Єлизаветинську епоху, за часів правління королеви Єлизавети І. Найвидатніший драматург Англії усіх часів написав драму Ромео і Джульєтта у 1595 році. Це перший етап творчості Шекспіра. Тоді він писав в основному ліричні комедії.
Драматург будував сюжет на основі старовинної легенди XIV ст. Події відбуваються в Італії, у місті Вероні. Шекспір чудово знав звичаї й побут італійців, тому докладно їх описував в драмі. Він описав як жило суспільство. Було багато свят, маскарадів, балів та танців. Рівноправ'я жінок з чоловіками звісно ж не було. Чоловіки мало працювало, основна робота робилась жінками. Проте чоловіки мали головний і святий обов'язок - захист батьківщини та честі роду. В місті був правитель - князь, який керував справами та розпоряджався людськими долями.
Великий авторитет мала церква, в завдання якої входило в тому числі підтримування порядку та спокою.
У Вероні існувало дві великі родини - Капулетті й Монтеккі. Між ними була давня ворожнеча, яка не була простою сваркою. Тоді вважалось за норму ненавидіти представника ворожого роду, бажати йому смерті.
Ця ворожнеча поширилась на все місто, яке розділилось на дві сторони. По місті відбуваються часті зіткнення між прибічниками обох родин.
Одна з головних героїв Джульєтта походить з сім'ї Капулетті. Їй всього тринадцять. Вона весела щира дівчина яка підкорялась волі батьків, які хотіли одружити її з Парісом, якого вона не любила.
Одного разу вона зустріла юного Ромео. Це перевернуло її життя і неминуче поставило в конфлікт з усім оточенням. У закоханих були союзники. Ромео підтримував його брат, чернець Лоренцо. Джульєтту ж підтримувала її нянька.
Закохані вирішили негайно поєднати свої долі. Таємно, у своїй келії Лоренцо здійснив обряд вінчання. Та раділи вони недовго. Тібальт, двоюрідний брат Джульєтти у двобої з Ромео загинув, за що його було вигнано з місто. Цієї розлуки Джульєтта пережити не могла. Їхнє кохання було чистим, вони вірили в нього всім серцем. Джульєтта випиває зілля, щоб заснути вічним сном. Про це дізнався Ромео і теж прийняв отруту. Але вона отямилась через кілька годин, їй сказали що Ромео вже помер. Таким чином вони обоє наклали на себе руки, щоб з'єднати свої душі в іншому світі, якщо не судилось в цьому.
Кохання завжди оспівувалось у творах митців. Шекспір, який жив у Єлизаветинську епоху, за часів правління королеви Єлизавети І. Найвидатніший драматург Англії усіх часів написав драму Ромео і Джульєтта у 1595 році. Це перший етап творчості Шекспіра. Тоді він писав в основному ліричні комедії.
Драматург будував сюжет на основі старовинної легенди XIV ст. Події відбуваються в Італії, у місті Вероні. Шекспір чудово знав звичаї й побут італійців, тому докладно їх описував в драмі. Він описав як жило суспільство. Було багато свят, маскарадів, балів та танців. Рівноправ'я жінок з чоловіками звісно ж не було. Чоловіки мало працювало, основна робота робилась жінками. Проте чоловіки мали головний і святий обов'язок - захист батьківщини та честі роду. В місті був правитель - князь, який керував справами та розпоряджався людськими долями.
Великий авторитет мала церква, в завдання якої входило в тому числі підтримування порядку та спокою.
У Вероні існувало дві великі родини - Капулетті й Монтеккі. Між ними була давня ворожнеча, яка не була простою сваркою. Тоді вважалось за норму ненавидіти представника ворожого роду, бажати йому смерті.
Ця ворожнеча поширилась на все місто, яке розділилось на дві сторони. По місті відбуваються часті зіткнення між прибічниками обох родин.
Одна з головних героїв Джульєтта походить з сім'ї Капулетті. Їй всього тринадцять. Вона весела щира дівчина яка підкорялась волі батьків, які хотіли одружити її з Парісом, якого вона не любила.
Одного разу вона зустріла юного Ромео. Це перевернуло її життя і неминуче поставило в конфлікт з усім оточенням. У закоханих були союзники. Ромео підтримував його брат, чернець Лоренцо. Джульєтту ж підтримувала її нянька.
Закохані вирішили негайно поєднати свої долі. Таємно, у своїй келії Лоренцо здійснив обряд вінчання. Та раділи вони недовго. Тібальт, двоюрідний брат Джульєтти у двобої з Ромео загинув, за що його було вигнано з місто. Цієї розлуки Джульєтта пережити не могла. Їхнє кохання було чистим, вони вірили в нього всім серцем. Джульєтта випиває зілля, щоб заснути вічним сном. Про це дізнався Ромео і теж прийняв отруту. Але вона отямилась через кілька годин, їй сказали що Ромео вже помер. Таким чином вони обоє наклали на себе руки, щоб з'єднати свої душі в іншому світі, якщо не судилось в цьому.
- Иван, я слышал, тебе нужны деньги? - с хитрецой в глазах процедил Петр, и уставился на брата, который, не поднимая очей, продолжал пахать свои захудалые пять соток. Петя отлично понимал, как тяжело живется Ваньке.
- Петь, деньги мне всегда нужны, тебе ли не знать, что значит, растить пятерых детей? - ответил Ваня, добродушно глядя в глаза своего старшего брата.
- Я пришел к тебе с предложением, Вань. Продай мне Барбоса, я дам тебе ровно столько, сколько ты задолжал мне за зерно за два года, - быстро произнес старший брат в ожидании положительного ответа от родственника.
Барбос, зачем Петру нужна была эта старая собака? Странное решение отца, который когда-то завещал старого пса не ему, а младшему брату - именно этот поступок родителя не давал покоя старшему из братьев.
Ничего у их отца большего не было - только старенький Барбос, которого родитель берег словно зеницу ока. И нет бы отдать пса зажиточному сыну, который бы его кормил со своего богатого стола, так нет - отец решил иначе.
- Барбоса, говоришь? Ничего более постоянного от тебя я не слышал. Что тебе от него толку-то, Петь? Ведь уже не первый раз спрашиваешь. Дом он охранять не может, все спит круглый день, а всю ночь скулит, спать не дает.
Перспективка так себе, это Петя отлично понимал. Но хотелось ему переписать то, что когда-то "запустил отец в качестве должного сценария". Да, и пса можно выгнать со двора, никто ж этого не узнает.
Но младший брат не хотел предоставить Петру такой возможности, уже больше года отказывался продавать Барбоса. За что старший брат ему мстил как мог. И зерно, продавая братцу, по-тихоньку портил. И собак, ни для кого незаметно пускал, по его огороду.
- Ты Петь, прости. Ты нам, конечно, добра хочешь. Но Барбоса я продать не могу. Я же тебе уже объяснял, он нам член семьи. Да, и отцу я обещал, что собака встретит и проведет старость в любви и тепле, понимаешь?
- Да, ты его даже кормить нормально не можешь? Какая еще счастливая старость?
- Петь, счастье же не только в мясистой косточке, мы его любим, понимаешь?
- Мясистая косточка, - вдруг мысль старшего из братьев зацепилась за это словосочетание, и он решил, что стоит пойти другим путем. Не хочет брат иди с ним на соглашение, так пойдет сам пес. За костью пойдет. Он ведь всего лишь животное. А что ему надо - вкусная еда да кров.
Но и тут Петра ждал сюрприз. Несколько раз ему удалось подкараулить в одиночестве Барбоса, он мирно дремал во дворе братова дома. Трава служила ему мягкой подстилкой.
Собака аж проснулась от запаха мясистой кости. Но как только поняла, что Петр имеет к ней непосредственное отношение, ушла подальше и продолжила дремать уже на крыльце худенького домишки. Такое поведение собаки несколько удивило Петю.
И потом все попытки как-то уговорить Барбоса пойти за ним, Петру не удавались. Пёс как будто чувствовал, что тут что-то не так. В последний раз Иван сам стал свидетелем того, как его брат пытался выманить со двора его Барбоса с кости.
- Петь, а ты знаешь, почему папа оставил собаку мне, а не тебе? Я вот только теперь это понимаю, хочешь, поделюсь мыслишкой, - с хохотом произнес младший, глядя на старшего, согнувшего у забора в попытке подальше протолкнуть кость во двор.
- Ну, давай делись, я послушаю, твои соображалки?
- Для меня твои попытки купить у меня Барбоса - это как предложение 33 серебряников, от которых у меня хватило духу отказаться. Те же 33 серебряника ты сейчас суешь и Барбосу в виде вот это самой косточки. Понимаешь, о чем я?
Но Петр отчаянно не понимал - какие еще 33 серебряника. Ведь он предлагал брату много больше. О чем говорит его странный родственник.
Да, пусть остается здесь этот старый пёс, он ему по большому счету и не нужен. Петр поднялся с колен, отряхнул штаны и побрел туда, где не существовало понятия о любви и верности. Даже слов таких там никто не помнил.
Да, он так привык и однозначно не собирается, что-то менять в своем миропонимании. Как не собирались что-то менять в своем маленьком, но уютном мирке Барбос и Иван, уже закрывшие за собой дверь в тот мир, который был им ближе и родней.
Вот так и живут параллельно два мира, иногда переплетаясь, частенько теряя отчетливые границы. Но все-таки и тот, и другой еще существуют. И будут существовать до тех пор, пока Иваны и Барбосы будут помнить о тех 33 серебряниках.
