составить план к тескту Первой вызвалась написать картину Зимушка-Зима. Растянула Зима по небу серые тучи и ну давай покрывать землю свежим пушистым снегом! В один день всё кругом разукрасила.
Заглянула Зима в лес. «Его-то уж я так разукрашу, что Солнышко залюбуется!» Обрядила она сосны и ели в тяжёлые снеговые шубы. Стоят лесные богатыри друг возле друга, стоят чинно, спокойно. А внизу под ними разные кустики да молоденькие деревца укрылись. Их, словно детишек, Зима тоже в белые шубки одела. И на рябинку, что у самой опушки растёт, белое покрывало накинула. На концах ветвей у рябины грозди ягод висят, точно красные серьги из-под белого покрывала виднеются.
Под деревьями Зима расписала весь снег узором разных следов и следочков. Тут и заячий след, и лисий, и волчий. Только медвежьего следа не видно. Но не одни только следы зверей виднеются на снегу. На лесной полянке, снег, будто крестиками, истоптан птичьими следочками. Это лесные куры — рябчики и тетерева — бегали здесь по полянке.

В истории имён немало,
Кто возвеличил Руси стать
И приумножив нашу славу
Воспел Великую Державу
России сын, ни дать- ни взять!

В истории он как создатель
И реформатор языка!
И слог его весьма понятен
Россия чтит Карамзина!

И пушкинское поколение,
читав взахлёб его труды,
отдало должное творению,
до знаний жаждущей души!

И муки сердца  бедной Лизы
трагичный, горестный уход!
Предательство мужей столичных
И душ наивных хоровод!
Ему всегда и всё подвластно,
Как будто сам Господь его
Талантом одарил прекрасным,
поцеловав его в чело!

Проходят годы. Забываем !
Великих Русских имена!
Россия- гениев Держава,
Россия, чти Карамзина!

Кращі риси простих людей не закривали від ока І. Карпенка-Карого того, що було породжене тогочасною соціальною дійсністю. У п'єсі «Сто тисяч» автор яскраво змалював охопленого жадобою збагачення сільського глитая Герасима Калитку. 

Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення. 

Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: «Мені треба невістку з приданим, з грішми». 

Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш...» Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: «...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи. 

Калитка заздрить багатшим Жолудеві та Пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. У гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями Калитка йде на злочинні махінації. За п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. Самому страшно братися за цю невідому справу, тому Калитка за кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. Цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. Хоча Калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. У відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «Краще смерть, ніж така потеря!» 

Я вважаю, що Герасим Калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. Він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.