До іть Чому самодержавство боялося послання "І мертвим і живим..." Т Шевченка навіть після скасування кріпацтва ​

Тема вольности и борьбы с самодержавием звучит в стихотворении «К Чаадаеву» . Написанное в форме дружеского послания, оно отражает те взгляды и политические настроения, которые объединяли Пушкина с его другом П. Я. Чаадаевым и со всеми передовыми людьми того времени. Поэтому-то стихотворение широко распространялось в списках, служило средством политической агитации.
В начале послания Пушкин говорит о том, что быстро исчезли надежды, которые возникли было в обществе в первые годы царствования Александра I. Гнёт «власти роковой» заставляет людей передовых взглядов и свободолюбивых настроений с особой остротой чувствовать «призванье отчизны» и нетерпеливо ожидать «минуты вольности святой» . Поэт призывает своего друга отчизне посвятить «души прекрасные порывы...» , бороться за её свободу. В конце стихотворения поэт с особой силой выражает веру в неизбежность падения самодержавия и в освобождение русского народа.
Важно отметить, что здесь патриотизм Пушкина неразрывно соединяется в его представлении с революционным служением родине. Любовь к родине неразрывна с борьбой за её свободу.
Чувства, высказываемые в стихотворении, находят точное и яркое выражение в ряде словесных образов.
Мы встречаем такие выразительные метафоры, как «в нас горят ещё желанья» , «пока свободою горим, пока сердца для чести живы» , «звезда пленительного счастья» ; эмоционально-оценочные эпитеты: «вольность святая» , «нетерпеливою душой» ; яркие образные выражения: «под гнётом власти роковой» , «на обломках самовластья» .

Альпійська балада» образ Джулії Джулія Новеллі – італійка; скориставшись вибухом, як і Іван, вона втікає з табору. Письменник з любов’ю змальовує Джулію, підкреслюючи її красу, тендітність, витонченість: у неї чорні виразні очі, густе волосся, гнучка і струнка фігура, дзвінкий сміх. Завдяки образу Джулії Новеллі автор спонукає свого героя пройти перевірку коханням. «Альпійська балада» образ Івана В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, — з гіркотою думає Іван, — плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова