Твір - роздум на тему: "Які морально філософські проблеми розкриває Сервантес у творі "Дон Кіхот..."​

Карпенка-Карого «Мартин Боруля» зображує дуже знайому для автора твору картину – його головний герой заможний селянин Мартин Боруля намагався не тільки довести свою приналежність до дворянського роду бюрократичним шляхом, він ще й намагався бути тим, ким на його думку є дворянин. Більше того, він робив усе, щоб його сім’я стала вести себе, як дворянська. Все це було характерно і для батька Івана Карпенка-Карого, тому сумнівів у правдивості і щирості викладу цієї трагікомедії ні у кого виникати не може.

Ідейно – тематичний зміст твору розкривається за до найпростішого аналізу. У Мартина Борулі досить щаслива сім’я, де кожна людина займається тим, що кожному із них близько. Але фантазії батька сім’ї і його бажання піднестися над реальністю перевернули життя цієї родини з ніг на голову. Мартин Боруля звик до роботи, але, щоб стати дворянином, він довше залишався в ліжку вранці. Він заборонив своєї доньці займатися справами по господарству, тому що це не дворянська справа. Також він забажав надмірно розумного нареченого для неї із міста. Мартин Боруля, який у минулому був настільки близьким до звичайних буденних справ, не міг навіть помислити, що його дочка, яка виросла в селі, навряд чи зможе побудувати своє щасливе життя з кимось із міста. Він також вніс корективи і в життя свого сина, відправивши його на службу писарем, до чого у сина не було ніякої схильності. Жанр трагікомедії при цьому дуже вдало розкривається завдяки зображенню у творі всіх тих кумедних ситуацій, які випали на долю Мартина Борулі і членів його родини. Цілком зрозуміло, що в кінцевому результаті доля розставила все по своїх місцях і дала Мартину Борулі те, чого він заслуговував. За ним так і не був визнаний статус дворянина через незначну дрібницю – відмінність однієї літери в його прізвищі. Крім того, його син так і зміг впоратися з проблемами на службі і був звільнений, а від доньки пішов наречений-аристократ. Таким чином, Мартін Боруля не тільки став жертвою власної фантазії, але і приніс дуже багато страждань усім своїм близьким.

Говорячи про мораль даного твору, можна констатувати, що у автора вийшло зробити її простою і очевидною для читачів. Кожна людина має нахили до якоїсь діяльності, що пов’язано зі спадковістю або життя. Не варто різко змінювати себе і прагнути до чогось протилежного, адже до добра це не доведе.

Татьяна – персонаж повести И. С. Тургенева «Муму», прачка на московском дворе барыни-самодурки, подруга Герасима. Она была женщиной двадцати-восьми лет, худощавой, белокурой и с родинкой на левой щеке, что на Руси считала дурным знаком или предвестником несчастной жизни. В действительности Татьяна была несчастным человеком. Её с детства заставляли выполнять непосильную работу, держали в черном теле, плохо кормили, плохо одевали и платили мизерное жалование. Будучи искусной прачкой, она должна была выполнять только «тонкую» работу, а на деле выполняла тяжелую. Раньше она была красивой, но тяжкий труд стер ее красоту и теперь она выглядела скорее измученно.

На дворе барыни она старалась ни с кем не заговаривать, всех сторонилась и побаивалась. Характер у Татьяны был кроткий. Все что ее заботило – это сдача работы в срок. Она трепетала от страха при одном только упоминании имени старой барыни, оттого и была запугана. Татьяна нравилась Герасиму своим скромным и кротким нравом. Он оказывал ей знаки внимания и даже покровительствовал ей. Но барыня решила выдать ее за безнадежного пьяницу Капитона, чтобы тот остепенился. Будучи человеком смиренным, Татьяна не смела возражать. Когда Капитон окончательно спился, ее вместе с ним отправили в деревню. Перед отъездом Герасим подарил ей красный платок, а она прослезилась и по-христиански три раза поцеловала его.