Конспект чудесный в в.а. Жуковского​

1. О. Генрі займає в американській літературі виняткове місце як майстер жанру «короткого оповідання». «Відмінність новели від розповіді не представляється мені принциповим», – писав дослідник європейської новели Е. Мелитинский. Теоретичного визначення новели «не існує, швидше за все тому, що... новела постає в реальності у вигляді досить різноманітних варіантів, обумовлених культурно-історичними відмінностями... Цілком очевидно, що сама стислість є істотною ознакою новели. Стислість відокремлює новелу від великих епічних жанрів, зокрема від роману і повісті, але об'єднує її з казкою, быличкой, байкою, анекдотом»

2. Вся творчість О. Генрі звернено до непомітним «маленьких» людей, він прагне привернути увагу привілейованої частини суспільства до людей, чиї біди і радості він так жваво і яскраво зображував у своїх творах. Він хоче показати ті справжні людські цінності, які завжди можуть служити опорою і розрадою в найбільш важких життєвих ситуаціях. І тому він часто робить героями своїх новел тих, хто, висловлюючись сучасною мовою, перебуває «на межі бідності». О. Генрі повний участі та співчуття до своїх героїв, які найбільше потребують до захисту. І тоді відбувається щось дивне: самі, здавалося б, сумні фінали його новел починає сприйматися як щасливі або, у всякому разі, оптимістичні.

3. У цій родині, яка живе в «мебльованою квартирці за вісім доларів на тиждень», були свої радості і цінності. Це прекрасні і розкішні волосся Делли і золоті годинники, які передавалися в родині Джима з покоління в покоління. Вони єдині скарби кожного з них. Нехай це не гроші, на які можна було б краще жити. В оповіданні автор показує нам, що людина може жити, пишається і бажати не тільки грошей, але і таких банальних, на перший погляд, речей, як волосся і годинник. І вже на цьому прикладі нам показано, що цінували у своєму житті головні герої.

4. Назва оповідання автор запозичив з біблійного сюжету, в основу якого покладена історія, що оповідає про мудреців зі Сходу, що виникли за Віфлеємською зіркою, щоб поклонитися немовляті, народженому стати Рятівником! Чудесна зірка, яку видно з усіх кінців земної кулі, сяяла в ту ніч, символізуючи Надію, Віру і Любов. Вона вела їх у дорозі і була покажчиком місця народження Месії. Ми стаємо схожими на цих мудреців, читаючи цю зворушливу новелу, для того і написану, щоб у наших серцях зароджувалася віра в самий незвичайний дар у світі – Любов.

5. Автор у цьому оповіданні розмірковує про те, яке ж насправді призначення митця і мистецтва. Описуючи історію цієї нещасної хворої і втратила надію дівчини, він приходить до висновку, що талановиті люди приходять у цей світ, щоб допомагати людям більш простим і рятувати їх. Оскільки ні у кого, крім як у людини, наділеної творчим уявою, не могло б виникнути настільки абсурдною і одночасно настільки прекрасної ідеї - замінити справжні листи паперовими, намалювавши їх настільки майстерно, що ніхто й не відрізнить. Але за це порятунок художнику довелося заплатити власним життям, це творче рішення виявилося свого роду його лебединою піснею.

6. О. Генрі використовує символічні назви для своїх новел, тому що це допомагає в кращій формі зрозуміти задум самого твору. Таким чином, автор влучно підмічає головну думку своєї новели.

ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.

Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.

"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.

Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.

Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.

Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.

"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.

Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?

"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.

"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.

А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.