Лермонтов впервые в русской литературе вывел на странице романа героя,который прямо ставил перед собой главные вопросы человеческого бытия- о цели и смысле жизни человека, о его предназначении. В ночь перед дуэль с Грушницким Печорин размышляет: "Зачем я жил?.. Для какой цели я родился?"
В главах "Тамань" и "Княжна Мэри" явственно звучит тема свободы и несвободы человека (крадет Бэлу, влюбляет в себя Мери, провоцирует Грушницкого)
В главе "Фаталист" лавный герой задает себе вопросы о судьбе,фатуме,предназначении: " И если точно есть предопределение, то зачем же нам дана воля и рассудок?".
XVII століття стало надзвичайно важливою віхою в культурно-історичному розвитку людства. З одного боку, його можна вважати своєрідним підсумком попередньої великої історичної епохи — Відродження, а з іншого — періодом, коли окреслювались нові, суголосні тогочасним історичним умовам шляхи та перспективи розвитку людського суспільства, формувалися ті соціально-економічні, політичні, культурні традиції й морально-етичні цінності, які заклали підвалини нової європейської цивілізації. Пригадаємо основні риси епохи Відродження. Епоха Відродження (Ренесанс) — це початок XIV — кінець XVI ст. Назва походить від загальної тенденції митців цієї епохи до відродження засад тієї світської гуманістичної культури, яка була створена в епоху античності. Митці епохи Відродження висунули нову, гуманістичну (від лат. humanus — людяний) систему світобачення. її центром було проголошено людину, в якій вбачали найвищу цінність і головний сенс буття. На противагу митцям середньовіччя, гуманісти реабілітували матеріально-почуттєву, фізичну природу людини і відповідно пропагували її як предмет художнього зображення. В епоху Відродження розпочався інтенсивний розвиток гуманістичної освіти і книгодрукування, зародилися книжкова культура і традиції індивідуального читання.
