У людини одне життя. Усього одне, іншого не буде. У кожного з нас настає такий момент, коли ми раптом усвідомлюємо непохитну безвихідь цієї істини. Найчастіше це відбувається в дитинстві: ми плачемо і не в силах що-небудь зробити. Чим людина старша, тим краще розуміє життя, вона усвідомлює, що природу не можна ніяк переінакшити. Як же прожити це інколи несправедливе життя? Про це починають замислюватися тільки в той момент, коли людина знаходиться вже на порозі смерті. Але можна задуматися раніше – тоді, коли життя тільки починається, коли ти переступаєш поріг батьківського дому.
Як правильно обрати життєвий шлях? З цим питанням скоро зіткнеться нинішня молодь. Стати юристом або стоматологом, хірургом або робочим. Кожна людина для чогось послана на землю, що б здійснити задану ціль. Страшно усвідомлювати, що у деяких людей з підліткового віку вже немає ніякої життєвої мети. Вони просто йдуть у злісний світ, у світ наркотиків.
Давно стало відомо, що у наркоманів одна дорога – на цвинтар, але сучасна медицина творить чудеса. Зараз надають медичну до навіть самим запущеним наркоманам і допомагають їм відновитись, почати життя з чистого аркуша. Може, я ще малий, щоб зрозуміти, чому люди вибирають наркотики і алкоголь. Чому люди вважали за краще цю гидоту, а не щоденні заняття спортом.
Стихотворение Я.П. Полонского «По горам две хмурых тучи…» также отличается условностью описания.
Если проанализировать настроение, картины и изобразительно-выразительные средства текста, можно заметить, что главными образами, как и в стихотворении Ф.И. Тютчева «Неохотно и несмело…», являются тучи, гром, молния и земля. Однако эти предметы и явления под пером поэта становятся одухотворёнными, оживают.
Предметный ряд стихотворения Я.П. Полонского (горы, тучи, скала, ночь, пустыня, молния, гром, эхо), а также глагольная лексика, состоящая почти из одних олицетворений (блуждали, сползали, сошлись, не уступили, огласили, засмеялось, сказалась стоном, вздохнула, не смели повторить удара, улеглись, обомлели), казалось бы, рисуют грозу, но читатель догадывается, что скала в иносказательной форме напоминает мать, а тучи — её поссорившихся детей.
Размышляя о стихотворении Я.П. Полонского, шестиклассники могут сделать выводы, что лирический пейзаж у поэта причудливый, необычный: горы, пустыня, скала горючая. В стихотворении много глаголов-олицетворений, которые делают изображённую картину живой и запоминающейся. Интересна и звуковая гамма. Читатель словно слышит звуки вечерней грозы в горах, которые создаются лексикой и аллитерациями. Развитие действия в стихотворении тяготеет к сюжетному повествованию. Оно похоже на маленький поэтический рассказ о ссорящихся тучах застонавшую скалу. Однако в образах природы поэт видит отражение человеческих отношение.(надеюсь правильно)
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
