Сочинение "Василий Теркин - народный герой" По плану: 1. Герой поэмы Василий Теркин - любимый народный герой
2. Образ героя:
а) Теркин - человек долга
б) Он надежный товарищ
в) Теркин мечтает о награде, но не сейчас, а когда кончится война
г) Он мастер на все руки
д) Теркин - добрый человек
3. Теркин- воплощение национального характера
СОЧИНЕНИЕ НЕ ИЗ ИНТЕРНЕТА​​

Білий Кінь 

Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.

Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.

Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!

Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.

Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!

(1 вариант) 

Петруша Гринев – герой исторического романа А. С. Пушкина «Капитанская дочка» . 

Это литературный герой, но он весьма типичен для своего времени: «жил недорослем, гоняя голубей и играя в чехарду с дворовыми мальчишками» . Образование получил поверхностное, да и чему его мог научить месье Бопре, который толком и не знал, что значит быть учителем. Так жили многие дворяне в провинции. 

Судьбу Петруши решил отец. Когда пришло время Петру служить, отец не отправил его в гвардию в Петербург, а написал письмо бывшему однополчанину. У отца были свои принципы долга и чести, и он так напутствовал сына на службу: «Служи верно, кому присягнешь… и помни пословицу: береги платье снову, а честь смолоду» . 

Конечно, молодому человеку случалось ошибаться. Напившись, он проиграл Зурину сто рублей, поддавшись на уговоры, «что надобно к службе привыкать» . Он еще не понимает, что не в умении пить и развлекаться честь офицера. Но грозные события Пугачевского восстания заставили его это понять. Когда пала Белогорская крепость, пришлось доказать делом, что «долг наш – защищать крепость до последнего издыхания» . Все офицеры, отказавшиеся изменить присяге и перейти к Пугачеву, были повешены. Гринев был готов повторить их участь, и лишь случайное вмешательство Савельича, узнавшего в предводителе бродягу, получившего барский заячий тулуп герою остаться в живых. Но и после, когда Пугачев предлагает Гриневу перейти к нему на службу, Петр не может на это согласиться. Он открыто говорит о том, что не может нарушить воинскую присягу. Он рискует жизнью, но «чувство долга восторжествовало… над слабостию человеческой» , и Гринев этим гордится. Петр верен своей любви и по письму Маши самовольно уезжает из безопасного Оренбурга, чтобы ее Он опять смел, хотя и безрассуден, но его честность и прямота производят впечатление на Пугачева, и тот отпускает Гринева и Машу своей дорогой. Когда Гринева арестовали по доносу Швабрина и обвинили в измене, он всю вину принимает на себя, не желая впутывать Марью Ивановну в судебное разбирательство и ронять ее доброе имя. Гринев молчит, потому что ему унизительно оправдываться. Только заступничество Маши Мироновой, сумевшей дойти до самой государыни его. 

Мы видим на протяжении романа, как Гринев взрослеет и мужает духом, как его воспитание, заложенное в нем отцом, сказалось на его понятии верности долгу и чести. И можно сказать, что он достойно выполнил завет отца – «беречь честь смолоду» .