ели всьо решите с фото
.
.
.
.
зарубежная литература ​

Прометей відноситься до категорії « вічних» образів світової літератури. Образи , які називаються «вічними » в літературі стали втіленням певних загальнолюдських рис , стали загальними для певного типу людей , явищ. Наприклад , Дон Кіхот став втіленням безкорисливої любові до справедливості , Обломов – символом ліні , а Плюшкін – уособленням скупості , жадібності. «Вічні образи » – велике надбання людської культури , класичної літератури.
Образ Прометея , створений у трагедії давньогрецького драматурга Есхіла «Прометей закутий» , також є « вічним» для світової художньої культури. Він – втілення героїчного самопожертви заради інших , героїчного , безкорисливого служіння людям . Також образ Прометея є втіленням залізної волі , міцного духу , нескореності . Титан Прометей став символом вічних прагнень та ідеалів людства. Він – сильний герой , який робить усвідомлений вибір – бути альтруїстом , допомагати іншим , і йде своїм шляхом до кінця. Зазначені риси характеру Прометея є змістом поняття « прометеїзм » , яке походить від імені титану.
Титан Прометей надихає людей бути мужніми , незламними , з честю і гідністю переносити труднощі і тортури , не піддаватися на спроби супротивників задобрити , підкупити чи залякати. Образ Прометея вчить цілеспрямовано , не відступаючи , діяти на благо інших людей , всього людства.
Вічний образ Прометея , створений давньогрецьким драматургом Есхілом , здавна надихає письменників , поетів , художників та інших творців. До образу Прометея у своїй творчості зверталися Гете і Байрон .

Відповідь:

Пояснення:

У повісті Івана Франка "Захар Беркут" відтворено події XIIІ—XIV століть. На її сторінках ми знаходимо образи тих, хто захищав, а також тих, хто зраджував землю.

На початку твору читач дізнається, що син громадського ватажка Захара Беркута Максим потрапив у ворожий полон. Він бився мужньо, увесь був облитий кров'ю ворогів. Максима взяли силою й підступом, закували його в залізні пута. Захарові Беркуту важко було повірити в це.

Героїчному Максимові в повісті протиставлений Тугар Вовк — зрадник рідного краю, який пішов служити монголам Саме ця заможна людина гірша за будь-якого ворога. Навіть дочка Тугара Вовка Мирослава, усвідомивши це, не підтримує батька. Дівчина допомагає тухольцям в їх справедливій боротьбі. Мирослава навіть відмовляється називатися боярською дочкою, кажучи: "Тепер я не можу вважати його батьком, бо не хочу зраджувати свого краю". Симпатію в читача викликає й поведінка Мирослави в монгольському таборі. Заради кохання до Максима дівчина готова на самопожертву. Боярська дочка намагається підтримати в Максимові віру в життя, вселити в нього надію на визволення. З гордістю повідомляє Мирослава, що вона внесла свою частку в підготовку розгрому загарбників, порадивши виготовити смертоносну зброю.