Напишіть твір-есе на одну з тем: 1. «Родинне вогнище та самореалізація – чи потрібно жінці робити вибір?» (За творами Г. Ібсена та Б.Шоу та на основі особистих за сучасним життям)

2. «Значення досконалого володіння мовою для успішного життя» (За твором Б. Шоу та на основі особистих за сучасним життям).

3. «Життя – театр?» (За творами Г. Ібсена та Б.Шоу та на основі особистих за сучасним життям).

Я згодна з думкою "Життя-найбільший людський скарб"

На мою думку і справді життя найбільший людський скарб, тому що життя це неоціненний дар наданий нам при народженні.Кожна людина народжується на цей світ з якоюсь метою,ціллю.Наприклад, лікарі народжуються для того щоб рятувати життя іншим людям, вчителі, щоб передати свої знання своїм учням,навчити їх чомусь.Саме тому життя-найбільший людський скарб.

Отже, кожна людина народжується з якоюсь метою, ціллю.Тому життя-найбільший

людський скарб.            (Можно написать так)

Скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. На жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на дру­гий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справ­жніх митців.

Ліна Василівна Костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що люди­на мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.

Справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. Перебуваючи ранньою весною у Польщі, Ліна Костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці Одрі скресала крига. Здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів». Буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижи­ні самотня чайка пливе». Куди вона розігналася, що буде, як майже прозору кри­жину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? Та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широ­кі й сильні крила? Картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилато­го птаха стали основою першого у диптиху вірша Ліни Костенко «Чайка на кри­жині». Другий твір «Крила» став логічним продовженням першого, адже письмен­ниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде зем­лі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття са­мотності. «А як же людина? А що ж людина?» — тривожно звучать риторичні пи­тання. Поетеса знає відповідь. Людина

Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!

Ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. У когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» Останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищи­ло особистість кожного з нас.