. Алегоричне значення криниці у творі маленький принц

Объяснение:

1. Для кого написана книга "Пригоди Тома Сойєра"? (Марк Твен неодноразово повторював, що "Пригоди Тома Сойєра"— книга для дорослих. Але ж герой повісті хлопчик-підліток. І сам автор знав, що його книгу полюбили діти в Сполучених Штатах і за кордоном. Читав він "Пригоди Тома Сойєра" і своїм дітям. Проте Марк Твен був правий, коли говорив, що його твір — не весела дитяча повість, а привід для серйозних роздумів.)

2. Герой Марка Твена не ледар і не бешкетник. (Том Сойєр — звичайний хлопець. Таких як він зустрінеш у кожному дворі, на кожній вулиці чи в кожному класі. Том розумний і кмітливий. Йому просто нікуди подіти свою енергію у сірому і нудному провінційному містечку. Дорослі забули, що вони й самі колись були дітьми. Школа, дім, недільна школа, церква — це і все, чим заповнене життя ровесників Тома Сойєра. Хоча іноді вони оживають, сміються з витівок Тома. фарбують йому паркан, дізнаються про його пригоди. А Том Сойєр, на мою думку, живе своїм вигаданим ним життям. Він утік від набридливих повчань дорослих за місто, на безлюдний острів. І почувається серед природи зручніше і затишніше ніж у місті.

Саме ця незалежність і уміння фантазувати, знаходити собі цікаві пригоди приваблюють мене у героєві повісті Марка Твена. Він — не ледар. Том Сойєр не проти роботи, він проти нудної і марної роботи. А всі його "бешкети", можливо, від надмірного почуття гумору. Але ніколи не вважаюся серйозною вадою.)

3. Справжні кумири не блякнуть з роками. ("Пригоди Тома Сойєра" побачили світ 1876 року. Минули роки й десятиліття. Багато чого відбулося за цей час і в Сполучених Штатах, і у світі. Однак "Пригоди Тома Сойєра" продовжують читати мільйони читачів. Як і раніше, ровесники Тома захоплюються його незалежним характером, його витівками, які були дитячим протестом хлопчика проти сірого і нудного життя провінційного містечка і фальшивих взаємин дорослих. Вірю, що й для мене він залишатиметься літературним другом, улюбленим героєм.)

С человеком по прозвищу Хорошее Дело, сыгравшем роль в формировании Алеши как личности, сам Алеша познакомился, когда дед продал старый дом и купил другой. В доме было множество людей, но мальчика больше всего заинтересовал Хорошее Дело. Этот человек свое прозвище получил за привычку всегда, когда его приглашали пить чай или обедать, говорить: «Хорошее дело» . В комнате Хорошего дела было множество книг и бутылок с разноцветными жидкостями. «С утра до вечера он, в рыжей кожаной куртке, в серых клетчатых штанах, весь измазанный какими-то красками.. . плавил свинец, паял какие-то медные штучки...» . Он был ученым. Одет он был в простую, поношенную одежду. Хорошее Дело был странным человеком. В доме его не любили, звали колдуном и чернокнижником. Этого человека не интересовало по сути нечего, кроме науки. Хорошее Дело занимался химическими опытами, был умен и невероятно одинок. Странная дружба завязалась между мальчиком и Хорошим Делом. Он давал Алеше советы: «Настоящая сила — в быстроте движения; чем быстрей, тем сильней» . Дело как будто видел мальчика насквозь, всегда чувствовал, когда Алеша говорит неправду. Он был особенным человеком, не похожим на остальных. Его не интересовали деньги, внешний вид, он полностью отдавался работе. Вскоре дед Алеши выгнал Хорошее Дело из дома, мальчик был этим огорчен, зол на деда и бабушку. Главный герой так говорил о дружбе с Хорошим Делом: «Так кончилась моя дружба с первым человеком из бесконечного ряда чужих людей в родной своей стране, — лучших людей ее» .