О чем рассказ Е.И.Носова (Живое пламя) и как можно объяснить его название?

    (1809-1849)              американський письменник, новеліст, поет, критик. на долю його випали нелегкі життєві випробування: народився в сім'ї бродячих акторів, рано втратив батьків, його взяла на виховання багата родина, але щастя було недовгим. характери нового батька і чужого сина не співпадали і зрештою едгар змушений був покинути забезпечену родину і поневірятися. з 1828 до 1831 року по друкується, видає три поетичні збірки, але успіху вони не мають. від голоду його рятує премія, якою його нагородили у конкурсі на краще оповідання. це був "рукопис, знайдений у пляшці". до 1840 року у едгара по вже два томи новел, 1845 року виходить збірка "ворон та інші вірші".              злидні, нещастя не полишають по, але в останні роки свого життя він творить поетичні шедеври: "дзвони", "аннабел лі" (1849). поезія в. по - це романтизм у поєднанні з символізмом. улюблена тема поета - природа, яка приховує найпотаємніші відтінки буття. звичайно, поет торкається і вічних тем - кохання і смерті. у по особливе розуміння кохання: почуття завжди платонічне, піднесене, жінка стає символічним образом чогось недосяжного і прекрасного. згадка про передчасно померлу кохану є у віршах і про кохання, і про смерть. відчутно звучать ці мотиви в поезіях "крук", "аннабел лі", "улялюм". науково-фантастичні новели едгара по - це дивовижний сплав комічного і трагічного, поєднання високої ерудиції з захопливим сюжетом. едгар по завоював славу письменника-інтелектуала. усього по написав 64 оповідання. найвідоміші з них: "падіння дому ашерів" (1839), "ділова людина" (1840), "золотий жук" (1843), "чорний кіт" (1843) та інші. по започаткував новий літературний жанр - детектив ("убивство на вулиці морг", "таємниця марі роже").                            образ головного героя в оповіданні е. по "золотий жук"              розповідь починається з деякої таємничості і неординарності в описі як головного героя, невдахи вільяма леграна, що втратив своє багатство, так і місцевості, де він проживав. протягом усієї оповіді автор тримає читача в напрузі, не розкриваючи особистості свого героя.              дійсно, на перший погляд, перед нами встає образ людини, що потерпіла життєве фіаско і втекла від суспільного презирства на безлюдний острів. більш того, реакція леграна на "золотого" жука, знайденого ним для колекції, свідчить про дивацтво цієї людини, що межує з божевіллям. із самого початку, як автор, що веде оповідання від першої особи, так і негр на ім'я юпітер, позаочі вважали "масу білла" не зовсім нормальною людиною, проявляючи, однак, при цьому максимум терпіння і поваги до нещасливого потомственого гугенота. автор так описує цю загадкову людину: "багато що в характері самітника вселяло цікавість і повагу. я побачив, що він добре освічений і наділений незвичайними здібностями, але разом з тим він заражений мізантропією і страждає від хворобливого стану розуму, поринаючи поперемінно то у захват, то в похмурість".              критичність ситуації зростає в той момент, коли автор одержує листа від леграна з запрошенням прийти до нього у важливій справі, і чує тривожні відгуки юпітера про свого пана. події, що відбуваються після цього, остаточно переконують оповідача у тому, що його друг одержимий манією скарбошукацтва. "подібні манії можуть легко підштовхнути до божевілля нестійкий розум, особливо якщо вони знаходять собі поживу в таємних прагненнях душі", - вважав тоді автор оповідання. тільки занепокоєння за свого друга спонукає автора разом з юпітером леграна в пошуках скарбів. потім дії леграна, що на перший погляд межують з божевіллям, змушують супутників зупиняти його й умовляти повернутися додому, однак надзвичайна твердість і завзятість вільяма стали цьому перешкодою.              однак, після того, як коштовності, в існування яких так твердо вірив легран, нарешті були знайдені, перед читачем зненацька розкривається сила і багатство характеру героя твору едгара по. коли легран крок за кроком описує шлях, який привів його до успіху, ми, бачимо чітку послідовність у розшифровуванні піратського послання і пошукові орієнтирів, зазначених у ньому. тут можна побачити непохитну волю до успіху, яка була помилково прийнята за одержимість. крім того, вражає терпіння, виявлене леграном стосовно свого "здорового", скептично налаштованого і надмірно самовпевненого друга. наступні рядки розповіді дозволяють розкрити в особистості вільяма також витончене почуття гумору, виражене м'якою іронією на адресу автора, коли той запитав про роль жука в пошуках скарбу: "ваші натяки на те, що я не в собі, розсердили мене, і я вирішив відплатити вам маленькою містифікацією в моєму смаку".

Я думаю, что жестокость не просто уместна, без неё просто невозможно. Часто жестокость возникает на душевной почве. Война уносит с собой многого. Посылая на военные действия солдат, государство пытается вызвать у них отвращение к врагу, чтобы победить, и это тоже относится к жестокости. Размышляя над темой жестокости, я не могу, не обратиться к произведению Л.Н. Толстого «Война и мир».
В этом романе рассказывается о войне России против Франции. Автора во всех частях пытается описывать все ужасы, с которыми сталкиваются все люди, которые пережили эту войну. Жестокость на войне происходит из-за того, что их неизменные чувства, превращают на что-то другое. Война и жестокость неразлучны, одно порождает другое.
В качестве второго аргумента обратимся к произведению М. Шолохова «Тихий Дон». Писатель описывает жестокость Гражданской войны в России. Расправы над пленными грабежи и другие преступления показывает Шолохов. Автор представляет как рушится мир, исчезают многовековые основы жизни. Жестокость подчеркивается во время борьбы за старого и нового. Несмотря на жестокость истории у человека есть выбор, поэтому он может отказаться от нападения жизнь. Произведение Шолохова показывает, что жестокость уместна на войне.
Таким образом, хочу сказать, что жестокость – это расследование войны, сложно бороться против соперников, не ожесточиться при этом. Поэтому это понятие всегда будет единой. Каждый человек должен бороться не наружными врагами, а со своими недостатками, гнавшие лишнюю раздражение из войны. Только тогда можно изменять что-то.