Галерник є символом людини взагалі, яка не спроможна обирати власну долю. Кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. Човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. Її життя — це «вічна каторга при веслах». Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми гаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних.
1. И Варенька, и Макар Алексеевич одиноки. Одиночество, "сиротство" - вообще удел "бедных людей". Оба нуждаются в душевном тепле и сочувствии, которые черпают из почти ежедневной переписки друг с другом.
Главные герои романа — Макар Девушкин — полунищий чиновник, придавленный горем, нуждой и социальным бесправием, и Варенька — девушка, ставшая жертвой социального неблагополучия. "Маленький человек", т. е. бедные человек, униженый.
2.История взаимоотношений Макара и Вареньки раскрывается в тридцати одном — его и в двадцати четырех — её письмах. Первое письмо Макара пронизано счастьем обретения сердечной привязанности: «…весна, так и мысли все-такие приятные, острые, затейливые, и мечтания приходят нежные… » Отказывая себе в еде и платье, он откладывает деньги на цветы и конфеты для Вареньки. Письма Макара Девушкина и Вареньки пронизаны взаимной любовью и заботой друг о друге
Подробнее - на -
