Литература. произведение: "Хлеб для собаки" .​

 1. Михайло Лермонтов був не тільки чудовим поетом, але і відмінним художником, а також прекрасно розбирався в математиці.
 2. Бабуся Єлизавета Олексіївна дуже любила маленького Мішу і його вихованням займалася особисто сама. Будучи представницею багатого роду, вона могла дозволити давати Мишку все що завгодно і оплачувати дороге навчання. Батькові це було не по кишені і він погодився з Єлизаветою Олексіївною, що до 16 років вона буде займатися його вихованням, але при цьому вона повинна в усьому з ним радитися. До речі саме бабуся дала онукові ім’я Михайло. 3. Чи знаєте ви, яке прізвисько отримав М. Лермонтов від своїх родичів? Виявляється, його називали Мішель. Те невелике коло друзів, яке він мав, так само зверталось до нього, як до Мішель.

Лермонтов не був привабливим і статним чоловіком. Був особою, що не запам’ятовується, малого зросту, грубі риси і рання лисина — ніхто б і подумати не міг, що за всією цією непривабливістю ховається талант. До речі кажучи, сам Мішель також не вважав себе гарним. Більш того, досить часто від нього можна було почути слово «виродок» по відношенню до своєї персони.

5. «Цинік, злий і упертий», — такий характер мав знаменитий письменник. Його не любили і не приховували цих почуттів. Навіть найближчі і приближені до персони Мішель відзивалися про нього не занадто утішно. Що вже і говорити, ні про яке почуття гумору, радості у очах і хоч якесь щастя на обличчі Лермонтова за його роки не було видно жодного разу. 

6. Лермонтов вважав себе гурманом у вишуканій їжі. Однак, слова не відповідали дійсності. Для того, що б це довести і висміяти письменника, його друзі одного разу вирішили злісно пожартувати над ним, надавши йому можливість скуштувати пиріжки з тирсою. На їх велике розчарування жарт не вдався — Лермонтов з’їв декілька і їв би ще, якби його не зупинили. Дізнавшись про те, як пожартували над ним, Мішель лютував з усієї сили. 

7. Мішель був небайдужий до весіль інших людей. Ось тільки ним керували в той момент погані бажання — розвести пару і зруйнувати весільний процес. 

8.Михайло Лермонтов ніколи не чинив опір тому, які знаки і труднощі давало йому життя.В усьому цьому він бачив щось містичне і з гордістю хотів пройти усі випробування долі. 

9. У Лермонтова була цікава забава — розлучати шлюби які збирались побратися. Він просто зображував із себе закоханого в чужу наречену, і обсипав її квітами, віршами та іншими знаками уваги. Іноді погрожував, обіцяючи покінчити з собою, якщо його «любов» вийде за іншого. При цьому, як тільки передбачуваний шлюб остаточно розпадався,винуватець всього цього швидко ставав байдужий до дами. А бувало, що відкрито заявляв про розіграші, при цьому сміявся «жертві» в обличчя … 

10. Життя М. Лермонтова була занадто коротке. Він пішов з життя будучи зовсім юним — 26 років. Загинув Мішель на дуелі. За все життя Лермонтов брав участь у трьох дуелях, ще чотири вдалося уникнути, завдяки здоровому глузду оточуючих.

Данте народився в 1265 р. у сім'ї флорентійського дворянина аліг'єро ді беллінчоне л'аліг'еро. сина назвали дуранте, — данте. батько данте володів будинками, земельними маєтками, мав середній на той час прибуток. мати померла рано, і данте не пам'ятав її. коли данте виповнилося 9 років, він зустрів на вулиці свою ровесницю, доньку сусіда портінарі на ім'я беатріче. ця перша зустріч зворушила душу хлопчика і створила в його уяві нетлінний образ кохання, що згодом увійшов у його творчість. про дівчину в яскраво-червоному вбранні як про втілення вічно жіночого данте розповів у своїй першій книзі «нове життя» (1295). поет пише про те, як розквітло й оновилося його життя, осяяне коханням до беатріче. наприкінці xiii ст. флоренція опинилась у центрі жорстокої політичної бо­ротьби. особливої гостроти набули суперечки між гібелінами (дворянська партія, що виступала за об'єднання країни під владою німецького імператора) і гвельфами (торгово-промислова партія, яка об'єднала прибічників папи римського). вреш­ті-решт гвельфи перемогли. данте, прибічник гвельфів, бере активну участь у су­спільному житті флоренції: він обіймає почесну посаду пріора, виконує диплома­тичні доручення, веде переговори в римі з папою боніфацієм viii. але в таборі гвельфів немає згоди. гвельфи розділилися на «чорних» (оптиматів) і «білих» (пополанів). данте був завзятим «білим» і разом з іншими цехами боровся проти панування «чорних». поет відстоював інтереси різних прошарків народу, плекав надії на об'єднання італії, удосконалення суспільного життя, де здібності людини зможуть виявитися вповні. внутрішньоміська боротьба була тривалою і жорсто­кою, але 1302 р. «чорні» взяли гору. данте у той час був у римі, і його заочно засудили до вигнання з флоренції. у вироку говорилося, що його спалять живим, якщо він наважиться повернутися в місто. так почалася пора поневірянь данте. він говорив, що зрозумів, «який гіркий хліб чужий, як тяжко підніматися чужи­ми ». розпові, що данте побував майже в усіх містах італії, шука­ючи притулку. самотність на чужині (його дружина джемма донаті залишилась у флоренції), розчарування в папській партії гвельфів, страх за майбутнє рідного міста — усе це поета до сподівань на владу імператора. у 1310 р. німець; кий імператор генріх vii вступив із військом в італію, і запальний поет оголосив себе його прихильником. трактат «про монархію» втілює віру автора в ідеально­го монарха, який служить народозі і не залежить від церкви й панства. але генріх vii незабаром помер, і надія данте на повернення на батьківщину померла разом із ним. останні шість років данте провів у равенні, де й закінчив свій життєвий шлях 14 вересня 1321 року. крім «нового життя», перу данте належать й інші твори. наприклад, у фі­лософському творі «бенкет» (1304) письменник утверджує природну схильність людей до пізнання, що є «найвищим досягненням життя». у трактаті «про на­родну красномовність» (1304) данте уславлює красу й велич народної італійської мови, але він не заперечував значення латини, яка, на його думку, може залиши­тися мовою науки й літератури. данте цілком справедливо вважається основоположником італійської літера­турної мови, яка, за його словами, може стати кроком до об'єднання італії. найбільш відомий твір данте — поема «божественна комедія», яку поет роз­почав приблизно у 1307—1313 рр. і завершив у 1321 р., незадовго до смерті.незабудь добавить в друзья, и поблагодорить)