Сатиричне зображення царської імперії у поемах Тараса Шевченка "Сон" і "Кавказ"
Усе має свій початок. І хоча сьогодні неможливо сказати, хто першим почав складати пісні, проте ми знаємо автора першого в українській літературі сатирично-політичного твору — це Тарас Григорович Шевченко, а сам твір, відповідно — поема "Сон", написана 1844 року. Через рік великий Кобзар знову повернеться до знайденого прийому сатиричного зображення дійсності у поемі "Кавказ". Ці дві поеми близькі не лише за часом написання та стилістично, їх об'єднує спільна тема — протест проти суспільного ладу, заснованого на гнобленні людини людиною, вищим проявом якого була тогочасна царська влада, образу якої протиставляються образи героїв-борців: декабристів ("Сон") та Прометея ("Кавказ").
Шевченко назвав "Сон" комедією. Для розкриття своєї ідеї він використовує найрізноманітніші сатиричні засоби: гнівну іронію, сарказм, гротеск та карикатуру. Образи царя, цариці, чиновників та державного апарату монархії змальовуються загостреними сатиричними засобами. Вже навіть портрети царя і цариці подані в карикатурно-зневажливо му тоні. Цар "цвенькає", "неначе ведмідь", з похмілля він "одутий, аж посинів". Цариця "мов опеньок засушений", "мов та чапля". Придворні:
За богами — панства, панства
В серебрі та златі!
Мов кабани годовані —
Пикаті, пузаті!
Чиновників поет іронично порівнює з политими чорнилом квітами, їх характеризує насамперед хабарництво і здирство, вони готові "драти і з батька і з брата".
