Якщо б мене запитали "Чому саме детективи?",я б відповіда так: звичайно, будь-який детектив - це перш за все відхід від реальності. Кращий б забути про власні труднощі і неприємності - зануритися в світ фантазій.Мені подобається розумовий процес, цікаві логіка подій і мотивація людських вчинків. Мені важливо не відволіктися, а розібратися в причинно-наслідкових зв'язках, вникнути в деталі, зрозуміти психологію дійових осіб, особливо якщо сюжет не прямолінійний, а багатошаровий. Це надзвичайно захоплюючий процес. Я віддаю перевагу як фільмам,так і книгам.З дитинства люблю цей жанр, люблю складні ситуації, люблю шукати вихід з них, люблю авантюри, люблю трохи криміналу, в загальному я обожнюю заварухи! Це цікаво на відміну від більшості нудних доль людей. Мені здається, що один відповідь на питання, за що ми любимо детективи - за те, що детективи дають нам можливість легкого отримання інтелектуальної перемоги. Ми разом з детективом або раніше того, хто розслідує загадку, виявляємо відповідь, прориваємося крізь деякі перепони.Можу сказати, що детективи-це приємне читання.
Объяснение:
Очень часто дети забывают о своих родителя, погружаясь в свои заботы и дела. Так, например, в рассказе К.Г. Паустовского «Телеграмма» показано отношение дочери к своей постаревшей матери. Катерина Петровна жила одна в деревне, в то время как дочь была занята своей карьерой в Ленинграде. Последний раз Настя видела свою мать 3 года назад, письма писала крайне редко, раз в два-три месяца присылала ей 200 рублей. Эти деньги мало волновали Катерину Петровну, она перечитала несколько строк, которые дочь писала вместе с переводом (о том, что нет времени не только на чтобы приехать, но и на то, чтобы написать нормальное письмо). Катерина Петровна очень тосковала по дочери, прислушивалась к каждому шороху. Когда ей стало совсем плохо, она попросила дочь приехать, чтобы повидаться перед смертью, но Настя не успела. Было много дел, она не восприняла слова матери всерьез. За этим письмом последовала телеграмма о том, что ее мать умирает. Только тогда Настя осознала, что «никто ее так не любил, как эта дряхлая, брошенная всеми старушка». Она поняла слишком поздно то, что никого роднее, чем мама в ее жизни никогда не было и уже не будет. Настя отправилась в деревню, чтобы увидеть свою маму последний раз в жизни, чтобы попросить прощения и сказать самые важные слова, но не успела. Катерина Петровна умерла. Настя даже не успела попрощаться с ней и уехала с осознанием «непоправимой вины и невыносимой тяжести».
