Чи легким є шлях людини до досконалості​

Бирюк

1848

Краткое содержание рассказа

Читается за 3 минуты

Я ехал с охоты вечером один, на беговых дрожках. В дороге меня застала сильная гроза. Кое-как схоронился я под широким кустом и терпеливо ожидал конца ненастья. Вдруг при блеске молний я увидел на дороге высокую фигуру. Это оказался здешний лесник. Он отвёз меня в свой дом — небольшую избушку посреди обширного двора, обнесённого плетнём. Изба состояла из одной комнаты. На самой середине висела люлька с младенцем, которую качала босая девочка лет 12-ти. Я понял, что хозяйки в избе не было. Из всех углов смотрела нищета.

Наконец я смог рассмотреть лесника. Он был высокого роста, плечист и хорошо сложён, его суровое и мужественное лицо заросло бородой, из-под широких бровей смело смотрели небольшие карие глаза. Лесник представился Фомой, по прозвищу Бирюк. От Ермолая я часто слышал рассказы о Бирюке, которого боялись все окрестные мужики. Из его леса нельзя было вынести даже вязанки хвороста — был он силён и ловок, как бес. Подкупить его было невозможно, да и со свету сжить нелегко.

Я спросил, есть ли у него хозяйка. Бирюк с жестокой улыбкой ответил, что его жена бросила детей и сбежала с прохожим мещанином. Угостить он меня не мог: в доме не было ничего, кроме хлеба. Между тем гроза закончилась, и мы вышли на двор. Бирюк сказал, что слышит стук топора; я не слышал ничего. Лесник взял своё ружьё, и мы пошли к тому месту, где рубили лес. В конце пути Бирюк опередил меня. Я услышал звуки борьбы и жалобный крик. Я ускорил шаг и вскоре увидел срубленное дерево, возле которого лесник связывал руки вору — мокрому мужику в лохмотьях с длинной растрёпанной бородой. Я сказал, что заплачу за дерево и попросил отпустить несчастного. Бирюк промолчал.

Снова полил дождь. С трудом мы добрались до избы лесника. Я дал себе слово во что бы то ни стало освободить бедняка. При свете фонаря я смог разглядеть его испитое, морщинистое лицо и худое тело. Вскоре мужик стал просить Фому отпустить его, но лесник не соглашался. Вдруг мужик выпрямился, на его лице выступила краска, и он стал бранить Бирюка, называя его зверем.

Бирюк схватил мужика, одним движением освободил ему руки и велел убираться к чёрту. Я был удивлён и понял, что на самом деле Бирюк — славный малый. Через полчаса он простился со мной на опушке леса.

Діккенс Чарльз — Різдвяна пісня у прозі, або Різдвяне оповідання з привидами (скорочено)

Цитата:

Марлей помер. Скрудж зоставив Марлеве йменна на вивісці. І після Марлевої смерті над дверима при вході в контору було написано: Скрудж і Марлей. Всі знали торгову спілку, що звалася "Скрудж і Марлей".

Якось, перед одним з найкращих днів року, перед Різдвом, старий Скрудж сидів і працював у своїй конторі. Година була холодна, похмура.

— Будьте здорові, зі Святим вечором, з веселим Різдвом, дядечку! Щасти вам, Боже! — залунав зненацька радісний голос. То говорив Скруджів племінник, хутко ввійшовши в кімнату.

— Що за дурниці! — відказав Скрудж.

— Ну, та не гнівайтеся ж, дядечку! — сказав племінник.

— Як же мені не гніватися, — бурчав дядько, — коли той світ, де я живу, заселений Такими дурнями, як ти! "Радісне Різдво"! Не говори мені такого. На Різдво платять борги без грошей; воно показує, що чоловік став на рік старший і ні на одну годину Не став багатший; це той час, коли треба лічити по книгах і бачити, що кожна стаття за всі дванадцять місяців була проти нас.

— Коли б я міг робити так, як бажаю, — скрикнув Скрудж з лютістю, — то я б кожного дурня, що шляється та славить Христа, зварив разом з його різдвяною стравою й поховав би, застромивши йому ялинку в серце!

— Дядечку! — благав племінник.

— Племіннику, — одказав суворо дядько, — святкуй собі Різдво по-своєму і не заважай мені святкувати його, як я хочу.

— Прощавай, — сказав ще раз Скрудж.

— І щасливого Нового року бажаю вам!

— Прощавай, — знов промовив Скрудж. Але, незважаючи на все це, племінник вийшов із хати, не промовивши жодного гнівного слова. Він зупинився коло вхідних дверей, щоб побажати й Писареві щасливих свят, той, хоч уже мало не зовсім замерз, але був тепліший від Скруджа, від щирого серця відповів на привітання.

Переказ:

Так само Скрудж не відповів на щирість джентельменів, що збирали гроші для бідних, і різдвяну пісню хлопчика, що колядував під вікнами.

Коли Скрудж повернувся додому, то замість молотка-колотушки побачив обличчя колишнього компаньйона — Марлі.

Цитата:

— Дурниці! — сказав знов Скрудж. — Не хочу цьому вірити.

Але він таки змінився в лиці, як привид, не спиняючися, перейшов крізь двері, увійшов у кімнату і встав перед ним. Коли він входив, згасаюче полум'я спалахнуло, немов хотіло сказати: "Я знаю, це — Марлеєва тінь!" — і знов померкло.