напишите биографию Твардовского ​

Объяснение:

Рассказ «Зеленая веточка» написан Львом Кассилем в самом начале войны и посвящен его жене. В основе – личные впечатления автора. Это небольшая психологическая зарисовка о человеке. О том, что главное не то, каким мы его видим, а то – каков он есть и на что на самом деле. Сюжет повествование, казалось бы, очень Однажды случилось чудо, которое изменило отношение автора не только к Тарасникову, но и научило его и в будущем не делать поспешных выводов о людях, даже о тех, кто сначала совсем не нравится. Этим чудом оказалось то, что у Тарасникова был «питомец», ради которого он готов был даже меньше курить и спать в нетопленой землянке. «Питомец», за которым он нежно ухаживал и постоянно следил, как тот растет и развивается. И то, что так дорого стало сердцу интенданта, оказалось обыкновенной зеленой веточкой вяза. И эта веточка для Тарасникова сейчас – это надежда. Надежда на Победу! Надежда на жизнь! Автор заканчивает свой рассказ рассуждениями о том, что в жизни каждого человека есть такая заветная «веточка», ради которой он живет, ради которой может вынести все страдания и невзгоды. И это верно, потому что надежда, которую дает человеку такая «веточка», непобедима.

Зовнішність івана сили: «двадцятилітній парубійко в селянському вбранні на ймення іван сила не квапився. його відкрите обличчя, ніжні, майже дівочі риси обличчя якось дивно поєднувалися з міцно збитою статурою та широчезними плечима. » іван, котрий у селі звик до постійної роботи, найгірше переносив байдикування. івана у столиці вражало все, а найперше — рух. усе тут кудись поспішало, бігло, летіло, метушилося. зовсім не так, як у горах, де можна запросто прилягти на травичці й спостерігати, як повільно пливуть хмари. бідолашний хлопець ніколи не мав справи зі стількома ножами, виделками, ложками, тому аж спітнів, повторюючи уважно за господарем його рухи. упертість «та іван був упертий від народження. а тому мучився, але їв, як і доктор. брякусу це .» брякус влаштував його у пристойний гуртожиток, де мешкали студенти. попри грошову винагороду, яку сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. до обіду іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал. зневага до алкоголю: в івана гуло в голові, адже алкоголю він ніколи не вживав. і взагалі, вів здоровий спосіб життя. віра в бога: «між тим іван зійшов на поміст, глипнув у залу і проказав найкоротшу молитву, яку знав: «боже, ! » загибель брякуса сильно вплинула на верховинця. він до всього збайдужів, навіть втратив апетит. в івана аж потемніло в очах. хоч і не мав з маруською нічого, але вона була для нього, як ікона, котрій щовечора молився. іван згадав її карі , рівненький носик, і губки, чорну косу до пояса — і всередині аж защеміло. а які вона готувала вареники! іван провів вуйка до потяга, передавши грошей батькам: «хай мама зготують галушок зі шкварками для всієї вулиці». зажурений, повертався він до цирку. наполегливість, цілеспрямованість: він почав тренуватися і по можливості навіть брати уроки. бо одне діло — гнути залізо, а зовсім інше — перемагати таких же силачів, як і сам. іван з легкістю виконував свої номери: «залізне серце», витягування цвяхів з дошки, розбивання каменюки на грудях, «зуби мамонта», «залізний ніс». насамкінець парубійко на шиї зігнув залізничну рейку. шокована публіка не шкодувала долонь. після того злощасного поєдинку в лондоні у нього був кепський настрій. він шкодував боксера, кар’єра якого так несподівано обірвалася. іван замкнувся в собі і навіть зі своїми колегами став неговірким. іван сила тепер виступав у римському шоломі з пишним пір’ям, аби про всяк випадок убезпечити себе від випадкового удару в травмоване місце. іван, як завжди, добре наївся, зробив силову гімнастику, погрався з мавпочкою, послухав поради міхи, попригортав до грудей мілку (два підходи по двадцять разів) і вирушив на ринг.