Суммативное оценивание №7
за раздел «Планеты и спутники»

6 класс помните

Николай Ростов — самый задушевный персонаж романа.
Какой чудный детский мир в доме Ростовых: жизнь чище и “разговоры веселее”. Вот перед нами студент, Николай Ростов, “невысокий курчавый молодой человек” с открытым выражением лица.
В следующий раз мы встречаем Ростова в гусарском Павлодарском полку. “Эскадрон, в котором служил Николай Ростов, расположен был в немецкой деревне Зальценек”, — сообщает Толстой. Сложный мир служебных взаимоотношений Николай выстраивает при трех главных для него составляющих: честь, достоинство и верность присяге. Он даже в мыслях не допускает, что можно солгать. Двусмысленное положение, в котором он оказывается благодаря поступку Телятина, удивляет даже бывалых однополчан. Недаром седовласый штаб-ротмистр увещевает Ростова: “Спросите у Денисова, похоже это на что-нибудь, чтобы юнкер требовал удовлетворения у полкового командира?”
И выясняет молодой Ростов, что честь полка во внутренней иерархии ценностей выше и дороже чести личной. “Я виноват, кругом виноват!” — восклицает он, когда осознает это. На наших глазах происходит мужание характера. Порывистый, чистый юноша превращается в защитника отечества, связанного с товарищами по оружию корпоративным понятием чести.
Когда сюжетная логика приводит Николая на поле Шенграбенского сражения, наступает “момент истины”. Ростов осознает невозможность убийства и смерти. “Не может быть, чтобы они хотели убить меня”, — думает он, убегая от французов. Он растерян. Вместо того чтобы стрелять, он швыряет в противника свой пистолет. Он убегает с чувством “зайца, убегающего от собак”. Его страх — это не страх перед врагом. Им владеет “чувство страха за свою счастливую молодую жизнь”.
Николая Ростова не отличают ни глубина ума, присущая, например, князю Андрею, ни глубоко мыслить и переживать боль других людей, характерная для Пьера Безухова. Болконский справедливо видит в нем недалекого гусарского офицера, тот тип людей, которых он особенно не любил. Автор называет Ростова “простодушным”, и это как раз то слово, которым можно выразить его внутреннюю сущность. Простая душа. Честная и порядочная.
Полюбив княжну Марью, Николай Ростов честно старается сохранить верность Соне, которой дал слово.
Женившись, он так же, как когда-то отдавался служению отечеству, отдался служению своей семье и хозяйству. “Николай был хозяин простой, — замечает Толстой, — не любил нововведений... смеялся над теоретическими сочинениями о хозяйстве. У него перед глазами было только одно имение, а не какая-нибудь отдельная часть его... И хозяйство Николая приносило самые блестящие результаты”. (Высшая похвала из уст графа Толстого.)
Автор неохотно прощается с Николаем Ростовым. Определенные черты его характера легко угадываются в Константине Левине из “Анны Карениной”. Они получили свое развитие и в образе Дмитрия Нехлюдова из “Воскресения”.

Життя кожної людини безцінне вже само по собі. Й тому, що воно є найскладнішою формою існування, й тому, що воно унікальне й неповторне, й тому, що воно скінченне і поки що таке коротке. 

Життя - це безцінний дар, який людина одержує при народженні. Проте як вона зуміє розпорядитися цим даром - залежить від неї самої. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше приємних вражень і насолод. Але від такого життя можуть залишитись тільки приємні спогади, які є малою втіхою в старості. 

Саме тому, що життя має величезну цінність вже само по собі, не варто розтрачувати його на щось менш цінне, в тому числі й на самі лише задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно не складається, коли в ньому більше незгод, ніж радощів. 

Роблячи своє життя розумним та осмисленим, підпорядковуючи його великій меті, заповнюючи його самовідданою працею на благо людства, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно збільшує цінність власного життя. І навпаки, якщо людина живе тільки одним днем, розмінює своє життя на багато дрібних випадкових справ, якщо вона шукає лише вигоди для себе 
або самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе або для самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе, то її життя й у самому кінці - перед смертю - варте стільки ж, а то й менше, як на самому початку - одразу після народження. 

Життя дитини, яка поки що нічого не встигла зробити, а лише потребує постійної турботи та уваги, є величезною цінністю і для її батьків, і 
для суспільства. 

По-перше, тому, що, допомагаючи стати на ноги іншій людині, батьки певною мірою вже виправдовують і власне існування, роблять його більш цінним. І всі батьки потай сподіваються, що їхні діти, коли виростуть, здійснять те, чого не змогли або не зуміли зробити вони самі. 

По-друге, життя, яке щойно почалося, має особливу цінність, оскільки воно необмежене у своїх можливостях. У дитини все ще попереду. Кожна дитина за сприятливих умов може стати у майбутньому видатною особистістю, зробити багато прекрасного, доброго, корисного. Тому обов’язок і батьків , і суспільства - забезпечити кожній дитині гідні умови для її розвитку. 

Інакше оцінюється вже прожите людиною життя. Саме близькість смерті невблаганно ставить перед людиною питання про те, заради чого вона жила, 
що вона зуміла або встигла зробити. 

Якщо життя прожито марно або зроблено лише невелику частку того доброго, що могла й зобов’язана була зробити людина, то цінність життя набагато менше, ніж вона могла би бути. Усвідомлювати це - дуже нелегко. 

Не слід впадати і в крайнощі, дуже часто притаманні особливо молоді, яка суворо судить про старших людей, вважаючи, що якщо хтось з них не здійснив нічого видатного, то життя його було безплідним. Не слід поспішати з висновками, бо тут легко помилитися. Життєві обставини бувають різними. Так, багато хто із старшої генерації через війну, нестачі повоєнних років прожив важке буденне життя.