ответьте на вопросы: А. Как ведут себя герои стихотворения? В. Почему телефон все время занят?
 
Охарактеризуйте героя стихотворения.
 
Почему телефон занят?
 
Придут домой ученики –
начинаются звонки. Звонки без передышки. А кто звонит? Ученики, Такие же мальчишки.
- Андрей, что задано, скажи? Ах, повторяем падежи?
Все снова по порядку?
Ну, ладно, трубку подержи, Я поищу тетрадку.
Звонят, звонят ученики...
Зачем писать им в дневники, Какой урок им задан?
Ведь телефон-то рядом! Звони друг другу на дом!
​

  павла, якого всі прозвали павлентієм, прийняли до училища разом з друзями — василем силкою, василем оборою та василем кібкалом. павло був сирота. мати його померла, а коли хлопцеві було дев'ять років, батько одружився з тіткою ялосоветою. через місяць батько пішов на війну і не повернувся. так і живуть вони з тіткою вже шість років в половині хати, бо більшу половину одірвало бомбою.          тітка ялосовета сама павла до училища і так розхвалила його перед директором: «він слухняненький, роботящий, не дивіться, що такий ото малий. він підросте. і вчиться », що директор прийняв його під свою відповідальність, бо, як виявилося, хлопцеві не вистачало одного місяця для вступу до училища.          попав павло в п'яту групу, більшість якої складали дітбудинківці. а всього в училищі було десять груп: і «механіки», і «столяри». у всіх уже були свої майстри, а п'ятій ще не призначили. і от одного ранку разом з директором прийшов якийсь дідусик. «він буву ремісницькій формі, новій— новісінькій і настовбурченій ще гірше, ніжу мене; передня пола гімнастерки сягала йому нижче колін, і, йдучи, він підбивав її ними, як фартушину».          директор познайомив майстра з групою і, гарно про нього відізвавшись, наказав слухатись і поважати федора демидовича снопа, так звали майстра. слова директора запали хлопцям вдушу: «майстер — ваш учитель і батько, всі ви перед ним рівні, як рівні перед батьком, хоч більшість із вас,— директор опустив очі і притишив голос,— можливо, й не пам'ятає своїх батькі»          потім хлопців повели до майстерні. там не було нічого

  павла, якого всі прозвали павлентієм, прийняли до училища разом з друзями — василем силкою, василем оборою та василем кібкалом. павло був сирота. мати його померла, а коли хлопцеві було дев'ять років, батько одружився з тіткою ялосоветою. через місяць батько пішов на війну і не повернувся. так і живуть вони з тіткою вже шість років в половині хати, бо більшу половину одірвало бомбою.          тітка ялосовета сама павла до училища і так розхвалила його перед директором: «він слухняненький, роботящий, не дивіться, що такий ото малий. він підросте. і вчиться », що директор прийняв його під свою відповідальність, бо, як виявилося, хлопцеві не вистачало одного місяця для вступу до училища.          попав павло в п'яту групу, більшість якої складали дітбудинківці. а всього в училищі було десять груп: і «механіки», і «столяри». у всіх уже були свої майстри, а п'ятій ще не призначили. і от одного ранку разом з директором прийшов якийсь дідусик. «він буву ремісницькій формі, новій— новісінькій і настовбурченій ще гірше, ніжу мене; передня пола гімнастерки сягала йому нижче колін, і, йдучи, він підбивав її ними, як фартушину».          директор познайомив майстра з групою і, гарно про нього відізвавшись, наказав слухатись і поважати федора демидовича снопа, так звали майстра. слова директора запали хлопцям вдушу: «майстер — ваш учитель і батько, всі ви перед ним рівні, як рівні перед батьком, хоч більшість із вас,— директор опустив очі і притишив голос,— можливо, й не пам'ятає своїх батькі»          потім хлопців повели до майстерні. там не було нічого