2. Прочитайте 2 текста. Сопоставьте их на уровне стиля, целевой аудитории и языковых средств. №1
Панфи́ловцы — бойцы сформированной в городе Алма-Ата Казахской ССР и в городе Фрунзе Киргизской ССР 316-й стрелковой дивизии (впоследствии 8-я гвардейская), под командованием военного комиссара Киргизской ССР генерал-майора Ивана Васильевича Панфилова, участвовавшие в 1941 году в обороне Москвы.
Наибольшую известность из воинов дивизии получили 28 человек («герои-панфиловцы» или «28 героев-панфиловцев») из личного состава 4-й роты 2-го батальона 1075-го стрелкового полка. Согласно широко распространённой версии события, 16 ноября, когда началось новое наступление немцев на Москву, бойцы 4-й роты во главе с политруком В. Г. Клочковым, осуществляя оборону в районе разъезда Дубосеково в 7 км к юго-востоку от Волоколамска, совершили подвиг, в ходе 4-часового боя уничтожив 18 вражеских танков. Все 28 человек, в советской историографии называемые героями, погибли (позже стали писать «почти все»). Фраза: «Велика Россия, а отступать некуда — позади Москва!», - которую произнёс перед смертью политрук Клочков, была включена в советские школьные и вузовские учебники по истории.

Маленькая девочка, одетая в нарядное платьице и стоящая на балконе, внимательно следит за грациозной дамой, при этом восторгаясь ловкостью и смелостью амазонки. Девочка прильнула к балконной решетке и с обожанием смотрит на свою старшую подругу.

Кроме этих героинь на картине художник изобразил и лохматую собачку, которая взволнована и ожесточено лает на скакуна. Возбуждение, присутствующее на картине, разделяет даже природа. Бегущие по небу перистые облака и стволы деревьев, накренившиеся от ветра, предвещают наступление грозы.

Изображая смелую всадницу и ее маленькую подружку, живописец показал себя настоящим мастером живописи. Произведение обладает смелой композицией, все созданные художником образы обладают законченностью и живостью. Палитра на картине поражает свежестью и блеском красок.

Картина Карла Брюллова «Всадница» — это романтическая об упоительных шалостях юности. Автор любуется и восторгается необыкновенной живописностью окружающего мира, воспевает радость и очарование жизни.

Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а особистими переживаннями. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котра передчасно померла
Це, зрештою, його перша  юнацька  любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки! 
 жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.
 Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною.
Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. 
 А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у  кожній з нихсвоя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність. 
Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.