остап – старший син козацького полковника тараса бульби, брат андрія і просто хоробрий воїн. остап разом з братом закінчив київську бурсу і повернувся додому, де їх чекали батько з матір’ю. батько дуже пишався своїми синами, але вважав, що справжня школа життя ще попереду. остап відрізнявся гарячим, непохитним характером, мужністю і рішучістю. коли батько вирішив щодо їх одягу молодих семінаристів, він відповів бійкою, оскільки не терпів знущань. батько заохочував такий характер. про вольовий характері героя свідчить факт успіхів у навчанні. спочатку йому зовсім не давалося навчання, але незабаром він вже був одним з кращих академіків в закладі. мрії остапа були завжди пов’язані зі битвами подвигами. він не хотів ні в чому поступатися своєму батькові, старому козацькому полковнику. остапу було 22 роки, але він уже був досить холоднокровний, розважливий і рішучий. незважаючи на це, серце остапа було добрим. його до глибини душі чіпали сльози матері, і він тяжко переживав втрату брата. козаки що швидко оцінили силу і сміливість молодого остапа і ставили його в перший ряд в битвах. навіть подейкували, що з нього в майбутньому вийде хороший полковник. цей персонаж до кінця залишався вірним вітчизні, родині і товаришам. на жаль, доля його була трагічна. потрапивши в полон до поляків, згодом він був страчений у варшаві. останні його слова були пов’язані з батьком. він знав, що батько десь поруч. навіть в процесі страти остап не вимовив жодного стогону або крику. він помер як герой, відданий своїй батьківщині.
джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Объяснение: путь поэта выглядит примерно следующим образом: первый этап, ранний, “авангардный”, когда был создан цикл “Столбцы” и другие поэмы 1930-х годов. Для него характерны динамизм поэтической формы, динамизм утопических идей, натурфилософских и социальных, раскрывающихся в “Столбцах” и поэмах той поры. После тюрем и лагерей – начинается трудное, не вдруг совершившееся возвращение в официальную литературу, и наступает поздний период – период “классического” Заболоцкого, обратившегося к реалистической художественной форме, к сюжетному началу в лирике, к неожиданному для его творчества моралистическому пафосу.
"На протяжении всей жизни Н. Заболоцкий пользовался авторитетом человека рассудительного и предельно рационального, в 50-е годы, в зрелом возрасте, он имел внешность чиновника средней руки, непроницаемого и высокомерного для малознакомых людей. Но созданные им произведения свидетельствуют о том, каким тонкочувствующим и отзывчивым сердцем он обладал, как умел любить и как страдал, каким требовательным был к себе и какие величайшие бури страстей и мыслей находили утешение в его творить прекрасное – мир поэзии”, - пишет А.Ф. Авдеева
"Мир поэзии” Заболоцкого ярок и самобытен.
