Объяснение:
Остап і Андрій, сини Тараса Бульби, після закінчення київської бурси повернулися додому. Їхній батько був "із числа тих корінних, старих полковників: весь був він створений для військової тривоги і відрізнявся грубою прямотою свого характеру". Він заздалегідь тішив себе думкою, як прибуде зі своїми синами на Запорізьку Січ, представить їх усім старим, загартованим боями товаришам, подивиться на їхні перші ратні подвиги. Спочатку Тарас Бульба хотів відправити Остапа й Андрія на Січ одних, але "побачивши їхню свіжість, рослість, могутню тілесну красу, загорівся воїнський дух його, і він наступного ж дня вирішив їхати з ними сам, хоча необхідністю для цього була тільки уперта воля". Вранці, попрощавшись зі старенькою матір'ю, козаки рушили в путь.
ІІ
Вершники їхали мовчки. Старий Тарас думав про давнє: "перед ним проходили його минулі роки, за якими завжди плаче козак, бажаючи усе життя залишатися молодим". Він думав про те, кого зустріне в Січі з колишніх товаришів.
Думки його синів були зайняті іншим. Старший, Остап, майже ніколи не думав ні про щось, "окрім війни та привільного пияцтва". У бурсі його вважали одним із найліпших товаришів, проте вчився він неохоче і чотири рази закопував свій буквар у землю, доки батько не поклявся, що Остап не побачить Запоріжжя довіку, якщо не навчиться всім наукам. Зараз Остап "був душевно розчулений сльозами бідної матері"; тільки це його бентежило і примушувало замислено опустити голову.
Менший брат його, Андрій, "мав почуття дещо жвавіші і якось більш розвинуті... Він також кипів жагою подвигу, але разом із нею душа його була доступна також іншим почуттям. Потреба кохання спалахнула в ньому жваво, щойно він проминув вісімнадцяте літо. Жінки частіше стали поставати в гарячих його мріях; він... бачив її щохвилини, свіжу, чорнооку, ніжну". Андрій старанно приховував свої почуття від товаришів, бо вважалося сороміцьким для козака думати про жінку і про любов, не покуштувавши битви. Одного разу, блукаючи вулицею, де жили малоросійські та польські дворяни, він "побачив красуню, якої ще не бачив зроду: чорнооку і білу, мов сніг, освітлений вранішньою зорею. Дівчина стояла біля вікна". Це була дочка ковенського воєводи, що тимчасово приїхав до Києва. Андрій бачив прекрасну полячку ще декілька разів, та незабаром вона поїхала. Саме про неї думав Андрій, понуривши голову і опустивши очі.
Відповідь:
Мені дуже сподобався цей вірш, він дуже гарний та проникливий. Вид лірики у цьому вірші - громадянська, патріотична. Цей вірш про роздуми про можливості кожної особистості. Автор закликає нас до раціонального використовування власних сил.
Головна думка цього твору: «в людині, затям, лежить невідгадана сила»
Провідний мотив: утвердження сильної і сміливої особистості
Віршований розмір: тристопний амфібрахій
Римування – перехресне
Якщо розглядати вірш не в контексті біографії автора, то він насамперед сприймається як роздуми про можливості кожної особистості. Якщо взяти до уваги життєвий шлях та вибір самого автора, то він про глибоку віру в силу українців у боротьбі за національне визволення.
Ліричний герой – це відважна та сильна духом людина, котра вірить у невідгадану силу, великі можливості українців у боротьбі за відродження державності.
У цьому творі є художні засоби, такі як:
Епітети: невідгадана сила, солодкий тягар; гостру петарду; невблаганним сумлінням.
Метафора: гостра петарда наказу.
Поріняння: як з тілом смертельника крила;
У цій поезі автор наголошує на тому, що абсолютно все залежить від нас самих. А в кожній особистості закладина надзвичайної величі сила, яка до зробити вольове рішення.
