Языковые средства в стихотворение Самойлова сказка? с пояснением​

Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Як зазначив Стефан Малларме, все єство поетів заполонила думка про Книгу, де було б “орфічне потрактування Землі, справжнє призначення поета і найвища мета літературного дійства – бути знаряддям Духу”. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу.

З глибокої давнини людині притаманне символічне розуміння світу. Одна концепція символу склалася лише в епоху романтизму – у творах І.Канта, Ф.Крейцера, Й.-В.Гете, Ф.Шиллінга. Німецькі романтики зробили вагомий внесок у розвиток теорії, показавши багатозначність символу, його здатність втілювати “ загальну Ідею”.

Відлуння німецької романтичної філософії символу досягло і Франції.

Французька романтична лірика середини ХІХ ст. підготувала перехід до якісно нового етапу літератури – символізму, який став результатом поступового розвитку мистецтва.

Як літературна течія символізм сформувався у французькій поезії 70-80 років ХІХ ст. і розвивався до початку ХХ ст. Історію французького символізму поділяють на три етапи. Перший – 70-ті –друга половина 80-х років ХІХ ст. – період становлення напряму. У цей час С.Малларме організував літературний салон для молодих поетів, які шукали у віршах засоби розкриття “цілісних емоцій” та навіювання настроїв. У 1886 році була опублікована стаття Ж.Мореаса “Літературний маніфест. Символізм”, яка містила програму нової течії в ліриці. Поетичні відкриття збагачували твори П.Верлена, С.Малларме, А.Рембо та інших ліриків Франції.

Символізм активно розвивався протягом другого етапу у 80-90-ті роки. Період підйому засвідчили твори Ф.Вьєле-Гріффене, А. де Реньє, Е.Рейно, Е.Верхарна, Ш.Моріса, С.Малларме, Г.Кана, М.Метерлінка.

У третій період відбувається спад символізму, символістський рух у Франції поступово згасає. Хоча у цей час багато письменників ще активно працювали, але етстетика символістів уже не задовольняла письменників, які шукали нових форм. Французький символізм був значною яскравою і цікавою епохою в поезії з неповторними художніми відкриттями і лутературними знахідками.

Французькі символісти проголосили існування кількох світів: реального ( об’єктивного), духовного ( суб’єктивного) та ідеального ( світу вічних ідей). На їхню думку, матеріальна природа – лише оболонка для духовної субстанції, яку має звільнити поет, щоб спрямувати її на пошук вічної Ідеї, Краси та Гармонії.

Одним з найважливіших принципів символістської поезії є сугестія (лат. suggestio – натяк, навіювання). Французькі символісти започаткували створення таких образів і символів, які навіювали певні настрої, асоціації та аналогії читачам. Поети не виказували своєї думки безпосередньо, нічого не з’ясовували до кінця, не робили висновків і тим більше не повчали. Вони давали змогу читачам самим “домислити і завершити написане”.

Гоголь - гениальный писатель. Он короткими штрихами может описать внешность так, что сразу представишь наяву, как выглядел человек. "Остап и Андрий только слезли с коней. Это были два дюжих молодца, еще смотревшие исподлобья, как недавно выпущенные семинаристы. Крепкие, здоровые лица их были покрыты первым пухом волос, которого еще не касалась бритва".
Сыновья Тараса Бульбы окончили Киевскую бурсу и, приехали домой. Братья были молоды и красивы. В силу разности их характеров и в бурсе они были отличны друг от друга.
Остапу знания в бурсе давались труднее. Да он и не хотел учиться и четыре раза закапывал в землю свой букварь. Только под угрозой отца он остался в бурсе. Провинившись, Остап сам ложился на пол под розги и не просил пощады. Он был верным товарищем, и бурсаки единодушно любили его.
Андрий же, наоборот, старался отвертеться от порки, как мог. Учился он охотно, без напряжения, но так же, как и Остап, мечтал о подвигах и сражениях.
Оба брата очень обрадовались, узнав, что поедут с отцом в Запорожскую Сечь. По дороге каждого занимали свои мысли. Остап думал о сражениях, он страстно мечтал о ратных подвигах, хотел ни в чем не уступить своему прославленному в битвах отцу. "Он был суров к другим побуждениям, кроме войны и разгульной пирушки, по крайней мере, никогда почти о другом не думал".
"Меньшой брат его, Андрий, имел чувства несколько живее и как-то более развитые". Он вспомнил о своей встрече с полячкой в Киеве. Андрий полюбил ее и не мог забыть того сладостного момента, когда она разговаривала и смеялась над ним.
В Запорожской Сечи братьев приняли как равных. Казаки быстро оценили их силу, смелость, ловкость, отвагу в бою, веселый нрав на пирушках. Но и тут братья вели себя неодинаково. Остап был храбр в сражении, но в то же время и осмотрителен. Он умел найти выход из трудного положения, притом с пользой для
своих. Даже придирчивый Тарас Бульба поговаривал: "О, да этот будет со временем добрый полковник! Ей-ей, будет добрый полковник, да еще такой, что и батьку за пояс заткнет! "
Андрий же летел в бой, не чувствуя ничего. Его опьяняли свист пуль, блеск сабель, звон оружия. Он несся с безумной храбростью, и, где не смог бы победить старый казак, он выходил победителем. И про младшего сына Тарас говорил: "И это добрый, враг бы его не взял, вояка; не Остап, а добрый, добрый вояка".
Но на беду Андрия, польская девушка, которую он полюбил в Киеве, оказалась в осажденном казаками городе. Ночью, пробравшись в город, Андрий встретил ее. Он поклялся ей в любви и сказал: "Нет у меня никого! Никого, никого! Отчизна моя -- ты.. . И все, что ни есть, продам, отдам, погублю за такую отчизну... ".
Страшно разгневался Тарас, увидев сына впереди польского полка. Это был позор и для него, и для Оста-па, для всего казацкого войска. С этой минуты старый Тарас ни о чем уже думать не мог и только требовал, чтобы казаки заманили Андрия в лес.
А вот Остап был до конца верен своей отчизне, своему долгу. Даже в плену, когда ляхи подвергали его страшным мукам, он не сказал ни слова. Ни крика, ни стона не вырвалось из его истерзанной груди. Он умер как верный сын своей Родины.
Трудно не преклониться перед мужеством, отвагой и стойкостью Остапа. Но и такую всепоглощающую любовь Андрия тоже нельзя не уважать. Надо иметь не меньше мужества, чтобы ради любви согласиться оставить все: дом, родных, друзей, отчизну. Я не могу сказать, кто мне больше нравится, кого бы из них я выбрал положительным героем. Думаю, что в каждом конкретном случае сердце само подсказывает, как поступить. И со своей точки зрения и Остап и Андрий правы в своих поступках. Так поступают настоящие мужчины, они погибают либо за Родину, либо за любимую женщину.