Чому сучасна освіта краща ніж майбутня​

Татьяна – образ русской женщины в романе в стихах «Евгений Онегин» Александра Пушкина. История Татьяны, ее характер показываются в романе с разных сторон, в развитии. В начале произведения она еще почти ребенок, которая только-только становится взрослой. Татьяна молчалива, застенчива, любит погрустить у окна, не любит шумные игры и девичьи разговоры своей сестры и ее подруг. Поэтому в своей семье Татьяна представляется «чужой девочкой», она не умеет попросить родных о ласке. В то время, когда все вокруг любуются ее озорной сестрой Ольгой, Татьяна всегда одинока.Однако Татьяне знакомы тончайшие душевные порывы: они просто не раскрываются для других. Она - романтическая личность. Татьяна обожает читать книги, ярко переживает с их героями разнообразные чувства и приключения. Ее привлекает все таинственное, загадочное. Поэтому Татьяна любит слушать народные легенды, мистические истории, которые рассказывает старая няня;«Татьяна верила преданьямПростонародной старины,И снам, и карточным гаданьям,И предсказания луны».Когда Татьяна влюбляется, глубина ее романтической натуры раскрывается. Вчерашняя робкая девушка оказывается неожиданно смелой. Она первая признается Онегину в любви, пишет ему письмо. Ее любовь идет от самого сердца, это чистое, нежное, застенчивое чувство. Даже циник Онегин видит, какая мечтательная девушка стоит перед ним, он не решается играть с ней. Однако оценить глубину, страсть ее любви он тоже не умеет. Татьяна, влюбившись, становится очень чувствительна, она даже предвидит трагедию убийства Ленского и отъезд любимого.Образ Татьяны через несколько лет в Петербурге уже другой. Ушли наивность, детская вера в сказки. Татьяна теперь умеет держать себя в высшем свете, недоступно и по-царски величественно. И при этом она не отрекается от самой себя, ведет себя естественно. Татьяна считается королевой столицы, и Онегин вдруг влюбляется в нее. Но тут Татьяна обнаруживает собственное достоинство. Она остается верной своему мужу, хотя в глубине души еще живет ее девичья любовь к Онегину. Сила воли ей соблюсти честность, благородство по отношению к своей семье.Таким образом, Татьяна Ларина является эталоном чувствительной, женственной, мечтательной личности. Но одновременно образ Татьяны – это образ сильной, честной и порядочной женщины.

В основі сюжету «Гамлета», написаного Шекспіром на самому початку XVII століття, лежить старовинна легенда. Вона розповідає про те, як юний принц Гамлет, прикинувшись божевільним, щоб не здаватися небезпечним для ворогів, помстився своєму дядькові за вбивство батька. У легенди щасливий кінець – Гамлет тріумфує.

У трагедії Шекспіра все інакше. Шекспірівський час породив людей, які, бачачи навколо брехню і неправду, мріяли про інші, справедливі людські відносини. Але вони розуміли, що безсилі перетворити цю мрію в реальність. Ось таким і показаний Гамлет. Як не схожий принц на інших! Він один весь у чорному серед оточуючих його вбраних і усміхнених людей. Погляд його похмурий, брови зрушені. Він уболіває про свого несподівано померлого батька, якого занадто швидко забула королева:

«Немає місяця! І цілі черевики,

У яких труну батька супроводжувала».

Розповідь Привиду про підле вбивстві остаточно розкриває Гамлету очі на злочинність навколишнього світу. Руйнуються колишні підвалини, весь світ здається принцу «нікчемним, плоским і тупим». Тінь батька закликає Гамлета до помсти: «Прощай, прощай і пам’ятай про мене!». Принц приголомшений. Повернення до минулого немає. Втрачені його колишні уявлення про життя і людей. «Порвалася днів єднальна нитка.

Як мені обривки її з’єднати?» – Вигукує він.

У легенді головне для Гамлета – борг кровної помсти. Але в трагедії Шекспіра принц не тільки прагне помститися за вбивство батька – він мріє змінити світ, де панують зрада і обман («розбещений століття»), в кращу сторону. Але він може тільки мріяти про це. Цей розлад між мрією і дійсністю змушує Гамлета метатися, бути незадоволеним собою. Він весь у сум’ятті, в шуканнях. Протягом всієї трагедії Гамлет – пристрасний, обурений викривач. Все ясніше принц бачить, що ті, кому він вірив і кого любив, вільно чи мимоволі опинилися в таборі ворогів: мати, Полоній, Лаерт, Офелія. Зрадниками стають і шкільні товариші – Гильденстерн і Розенкранц. Від цього йому стає ще болючіше. Гамлет страждає, йому здається, що весь світ – в’язниця, а його батьківщина Данія – похмуре підземелля.

Згадуючи про свою клятву, він дорікає себе в тому, що занадто зволікає з помстою. Але бажання діяти бореться з сумнівами. Крім помсти, його хвилюють глибокі проблеми століття, сенс життя:

«Бути чи не бути, ось в чому питання.

Змиритися під ударами долі

Чи треба чинити опір

І в смертній сутичці з цілим морем бід

Покінчити з ними разом. Померти. Забутися

І знати, що цим обриваєш ланцюг

Серцевих мук і тисячі поневірянь,

Властивих тілу».

Бути для Гамлета – значить мислити, вірити в людину і діяти у згоді зі своїми переконаннями і вірою. Але навколо торжествує зло, яке він поодинці не може перемогти. І Гамлет мучиться від внутрішнього розладу. Гамлета труять, як звіра. Маска безумства дає йому можливість говорити ворогам в обличчя правду. Адже божевільному це можна. Але принц розуміє і те, що словами ворогів не перемогти, що людина тільки тоді чогось варта, коли діє заради великої мети. Особиста ж помста не може бути такою метою.

У драмі Шекспіра Гамлет гине. Гине і Лаерт. Заколотий король, отруєна королева. В останні хвилини життя Гамлет просить свого друга Гораціо розповісти світові про його життя. Він думає про нащадків, про долю своєї країни.

Великий драматург звернув розв’язку своїй трагедії до майбутнього. Може, ті, хто прийде на зміну загиблим, будуть жити по-іншому: краще, чистіше, без лицемірства і обману. Недарма ж принц датський називав людину «вродою всесвіту, вінцем усього живого».