Конец «Двенадцати» искусственно приклеенный, внезапное появление Христа есть чисто литературный эффект» (К.И. Чуковский. Александр Блок как человек и поэт). «Образ Христа – олицетворение новой всемирной и всечеловеческой веры, новой морали – послужил для Блока символом всеобщего обновления жизни, начатого русской революцией, и в таком значении появился в финале «Двенадцати»» (В. Орлов. Гамаюн. Жизнь Александра Блока).
«Недаром - и вряд ли случайно – Христос выступает в поэме «нежной поступью надвьюжной». Он – над стихией, поверх неё; и Он – за нею («за вьюгой невидим»). Он – следующая, максимальная и максималистская «ступень» на пути приобщения героев к «космосу», гармонии. И Он же – залог совершающегося преобразования, внутреннего перерождения человека, выхода из стихии и хаоса» (Л.К. Долгополов. Поэма Александра Блока «Двенадцать»).
«… В последних строках последней главы та самая вьюга (вьюгА), которая слепила очи грешных людей, совершивших убийство и одновременно являющихся носителями великого обновления, та самая вьюга из дикой стихии становится началом не только мирным, но и прекрасным. Христос идёт НЕЖНОЙ ПОСТУПЬЮ НАДВЬЮЖНОЙ, СНЕЖНОЙ РОССЫПЬЮ ЖЕМЧУЖНОЙ.
… Оказывается, что для Блока революционеры и Христос родственны между собой: они и Он обладают властью над вселенской стихией. Так Блок поэтическими средствами осуществляет, казалось бы, невероятное: он ставит знак равенства между раздувающими мировой пожар революционерами и Христом… который ведь и шагает впереди «двенадцати» «с кровавым флагом» (Е.Г. Эткинд. Демократия, опоясанная бурей. Композиция поэмы А. Блока «Двенадцать»).
КАКАЯ ИЗ ТОЧЕК ЗРЕНИЯ ВАМ БЛИЖЕ? ПОЧЕМУ СТАЛИ ВОЗМОЖНЫ СТОЛЬ ПРОТИВОРЕЧИВЫЕ МНЕНИЯ? ЕСТЬ ЛИ У ВАС СОБСТВЕННОЕ ПОНИМАНИЕ ЭТОГО ОБРАЗА?

Село моє зелено-кучеряве, Між верб, ставків виблискує кришталь. Поміж лугів, поміж пахучі трави Нічлава тихо в'ється в синю даль.

Є на землі місце, де помістилось усе найдорожче, найкраще для мене. Місце, де кожна стежка, кожне дерево нагадують пору безтурботного дитинства... Це — моє село.

Я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, що розкинулось на берегах Нічлави.

Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви.

Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб'є. До нього приходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. З часом маленький хутірець перетворився на село. Коли Жаб'є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село Жабинцями.

З того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом'яною стріхою, а високі добротні будинки.

Зараз у моєму селі всього п'ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут, Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п'янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.

І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла... і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває після довгої розлуки.

Минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. Народ-творець дбає, працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. А в церкві Покрови Богородиці проходять богослужіння. Не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільців та воїнів УПА. їм на вулиці Кут насипано могилу. До неї ніколи не заростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді пари...

На лівому березі Нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років.

Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.

Я дуже люблю своє село і горджусь ним. А якщо Богом суджено мені його залишити, то "пташкою" завжди летітиму до свого "гнізда", до рідних Жабинець.

Объяснение:

«Толстые» вопросы 1. Слово стозвон поэт придумал сам. Как вы думаете, что оно обозначает? 2. Прочтите первые три строки. Попро- буйте представить зиму в образе челове- ка. Кто вам представляется: злая мачеха, шаловливый ребёнок, весёлая девушка или заботливая мать? Почему? 3. С каким сказочным героем вы бы срав- нили метелицу: со Снегурочкой, Снеж- ной королевой или снежной бабой? По- чему? 4. Как автор описывает вьюгу? Какие сло- ва поэту передать злость вьюги? 5. Для чего автор вводит образ весны? Найдите слова, с которых Есе- нин характеризует весну.