Скоротити текст до 12-14 речень, вибираючи саме головне: поема «і мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в украйні і не в украйні моє дружнєє посланіє», написана наприкінці грудня 1845 р., завершувала цикл раніше написаних поем і стала синтезом шевченкових думок про волю, живою програмою національно-культурного, соціального і політичного визволення україни. цей твір — справжній заповіт шевченка для нації.уже в епіграфі твору («коли хто говорить: люблю бога, а брата свого ненавидить,— лжа оце») поет виразно вказував на свій ідеал— україну як національну спільність, побудовану на засадах гуманної християнської моралі. нація в поемі постає в образі спільного дому. тому ліричний герой важко переживає зло і неправду, які бачить у цьому домі: кайданами міняються,правдою торгують.і господа зневажають,людей запрягаютьв тяжкі ярма.послання охоплює минулий («мертвим»), теперішній («живим») і майбутній («ненарожденним») часи, а разом це — вічність, отже, поширюється і на нас. звертаючись до совісті дворян-українців, які не цікавляться уроками історії, рідною мовою, за кордоном здобувають освіту, тарас шевченко докоряє, просить, проклинає: прочитайте зновутую славу. та читайтеод слова до все розберіз провідної ідеї поеми — «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля» — випливало найперше завдання дбати про державно-політичну незалежність україни: «» але перш ніж позбутися політичного гноблення, треба було скинути ті кайдани, якими обмінювалися, які кували один на одного земляки-українці. тому «! » — це вищий ступінь любові до україни. вищі верстви українців, як гав т. шевченко, були до потреб простого народу, не чули зойку покривджених не тільки російським царатом, але й ними людей. поет закликає панство схаменутися, брататися з «нижчими» верствами українського народу (« хто матір забуває, того бог карає»). у посланні «і мертвим, і » поет не просить, а навіть благає панство обняти «найменшого брата», тобто поневолений трудящий люд, під покровом матері-україни: обніміте ж, брати мої,найменшого брата —нехай мати усміхнеться,заплакана мати.благословить дітей своїхтвердими рукамиі діточок поцілуєвольними устами.образ майбутнього такий привабливий, такий довгожданий і, здається, недосяжний.найвищий ступінь любові до україни поетові земляки виявили б тоді, коли шукали б для себе правди, волі й братерства не поза її межами — у росії чи навіть у західній європі, а «у своїй хаті». «у чужому краю» для них не може бути «братерства братнього», бо воно можливе тільки на рідній землі. 1 це цілком природно. цю одвічну правду поет стверджує образно й рішуче: нема на світі україни,немає другого днізлочин багатих шевченкових земляків полягав не тільки в тому, що вони шукали в чужих краях «доброго добра», а й у тім, що національно-культурний розвиток україни, стали зрадниками, перевертнями — «свого цуралися». таких бог карає і навіть чужі люди проганяють. здобутки науки і культури інших народів дуже потрібні, без їх засвоєння неможливий національний прогрес у цих галузях, але занедбувати при цьому своє, рідне — просто недопустимо.заповіт для сучасників і нащадків досить промовистий: учітесь, читайте,і чужому научайтесь,й свого не цурайтесь.отже, з безмежної любові шевченка до україни і до земляків народилося це сміливе, гостре й одночасно дружнє поетичне слово, яке «неложними устами» не тільки сказало землякам усю правду в очі, але намагалось повернути на праведну дорогу, збудити у них національну свідомість, спрямувати їх зусилля для справи національно-політичного визволення україни.
