Найдавнішим драматичним жанром є трагедія. Як же вона виникла і що це таке?
Відповідь можна знайти в «Поетиці» Аристотеля. Слово “трагедія” в перекладі з грецького означає «цапина пісня». Звідки таке смішне назва? У Стародавній Греції тричі на рік влаштовувалися Великі Діонісії. На святах обов’язково був Хор, керований Корифеєм (предводителем хору). Хор виконував дифірамби – піснеспіви, присвячені Діонісу. Хористи не тільки співали, але і зображували як самого бога, так і його свиту – веселих сатирів в козлиних шкурах. По ходу піснеспіви хор і корифей розігрували кумедні сценки з різних міфів, які з часом втратили сміхової характер, наповнившись серйозним змістом.
В основі трагедії завжди лежить конфлікт. Його гострота залежить від того, які сили протистоять героєві: доля, час, люди … «Необхідно знищити фатальну катастрофу в будь-який трагедії, і ви позбавите її всього величі», – говорив В. Бєлінський.
Герой трагедії – людина винятковий за своїми якостями, часто приречений на загибель. Він зазвичай не витримує тієї напруженої боротьби, в яку залучений.
Глядач, слідуючи за героєм, переживає цілу гамму почуттів – страх, співчуття. На нього обрушується буря пристрастей – обман, зрада, злочин, любов, ненависть … Переживши їх, він відчуває якесь звільнення і душевну розрядку. Це почуття Аристотель назвав катарсисом (грец. Katharsis очищення). Таким чином, гамма почуттів глядача трагедії виглядає так: страх – співчуття – катарсис.
Основні риси трагедії:
в основі винятковий за своєю значимістю конфлікт між героєм і середовищем, героєм і долею і т. п .;
герой – сильна непересічна особистість, приречена на загибель;
події відбуваються в короткий відрізок часу;
фінал трагічний;
іноді зло торжествує, але моральна перемога за головним героєм;
глядач трагедії переживає катарсис.
Объяснение:
Объяснение:
Позже, после битвы, Пьер слышит во сне голос своего наставника -масона и благодаря его проповеди познает новую истину: “Не соединять все это, а сопрягать надо”. Во сне благодетель говорит: “Простота есть покорность Богу, от него не уйдешь, и они просты. Они и не говорят, но делают”. Герой принимает эту правду.
Вскоре Пьер задумывает убить Наполеона, находясь “в состоянии раздражения, близком к помешательству”. Два одинаково сильных чувства борются в нем в этот момент. “Первое было чувство потребности жертвы и страдания при сознании общего несчастья”, другое же было “то неопределенное, исключительно русское чувство презрения ко всему условному, искусственному.. .ко всему тому, что считается большинством людей высшим благом мира”.
Переодевшись мещанином, Пьер остается в Москве. Он бродит по улицам девочку из горящего дома, защищает семью, на которую нападают французы, и его арестовывают.
Важным этапом в жизни героя является его встреча с Платоном Каратаевым. Встреча эта .ознаменовала приобщение Пьера к народу, к народной правде. В плену он обретает “то спокойствие и довольство собой, к которым он тщетно стремился прежде”. Здесь он узнал “не умом, а всем существом своим, жизнью, что человек сотворен для счастья, что счастье в нем самом, в удовлетворении естественных человеческих потребностей”. Приобщение к народной правде, народному умению жить внутреннему освобождению Пьера. Пьер всегда искал решение вопроса о смысле жизни: “Он искал этого в филантропии, в масонстве, в рассеянности светской жизни, в вине, в геройском подвиге самопожертвования, в романтической любви к Наташе. Он искал этого путем мысли, и все эти искания и попытки обманули его”. И вот, наконец, с Платона Каратаева этот вопрос разрешен.
