Что становится абсолютной ценностью для Катерины, героини повести Н.С. Лескова «Леди Макбет Мценского уезда»?​

В мире вряд ли найдется человек, который не читал рассказы Конан Доила. И конечно же, всем знаком такой литературный герой, как Шерлок Холмс — человек с недюжинным умом и проницательностью, раскрывший немало преступлений. Каждый раз, читая рассказы о Шерлоке, мы поражаемся, как по самым незначительным деталям и сведениям он собирает картину преступления.

История в рассказе «Голубой карбункул» начинается всего-навсего с гуся и старой шляпы. Посыльный Питтерсон на улице видит, как на человека с гусем на плече напали хулиганы. Отбиваясь, незнакомец разбил палкой витрину и убежал, бросив птицу и уронив шляпу. Питтерсон, зная как Холмс любит всякие загадки, приносит ему и гуся и шляпу. Птицу Шерлок приказал зажарить, а головной убор стал пристально изучать. Уотсон, также рассматривавший вещь, не увидел ничего особенного. Зато сыщик, благодаря логике и живому воображению, узнал много подробностей о жизни обладателя шляпы. Он сказал, что человек этот умен, потому что убор большого размера, а череп такой величины не может быть совсем пустым. Шляпа была модной три года назад, значит, ее хозяин совсем недавно жил в достатке. Жена же к нему охладела, так как не заботится о муже, ведь шляпа вся в сальных пятнах. А пятна эти говорят о том, что в доме пользуются сальными свечами за неимением газа.

Уотсон признал умозаключения Холмса правдоподобными, но не свидетельствующими о каком-либо преступлении, но тут вбежал Питтерсон с прекрасным алмазом в руке. Оказалось, что камень нашли в гусе, которого потрошили перед жаркой. Шерлок сразу узнал драгоценность. Этот голубой карбункул был недавно украден у графини Моркар, а обвинен в краже паяльщик Джон Хорнер. Холмс, желая снять обвинения с бедного паяльщика, приступает к расследованию. Он дает в газету объявление на имя Генри Бейкера, чьи инициалы были на шляпе. Человек этот рассказал Холмсу, что получил гуся в специальном «гусином клубе» трактира «Альфа».

В трактире Холмс узнает, что гусь поступил туда от торговца Брекинриджа. Этот торговец, услышав вопрос Холмса о гусе, очень разозлился. Оказалось, что уж очень многие интересуются этой птицей. Но Шерлок, хорошо разбираясь в характерах людей, поспорил с торговцем, что таких жирных гусей можно выкормить только в деревне. На что торговец радостно ответил, что птицы выкормлены в городе, и в доказательство показал книгу поставщиков. Узнав таким нехитрым образом нужные сведения, Холмс покинул лавку. Но тут же услышал громкие крики «Хватит с меня ваших гусей». Из лавки выбежал какой-то человек, и Холмс, догнав его, сказал, что может в поиске гуся. Обрадованный незнакомец назвался Джеймсом Райдером.

Холмс сразу вспомнил, что этот человек работал в отеле, где жила графиня, и давал в суде показания по делу кражи карбункула. В голове Холмса уже складывается картина преступления. Он приводит Райдера к себе домой и и там показывает ему украденный драгоценный камень. Райдер понял, что он разоблачен и не стал отпираться. Он рассказал, что узнал о камне случайно от горничной графини. В комнате графини негодяй сломал каминную решетку и устроил так, чтобы ремонтировать ее вызвали паяльщика Хорнера. Камень же он предварительно выкрал. Когда бедняга Хорнер занимался починкой решетки, Райдер поднял тревогу и свалил вину на паяльщика. Миссис Окшотт, поставщица гусей, была сестрой Райдера, и тот решил спрятать камень в живой птице. А гусь вырвался у него из рук и смешался с остальным стадом. По ошибке Райдер взял другую птицу. А потом, поняв, что ошибся, пустился на поиски, где и был задержан Холмсом. Райдер очень раскаивался в своем поступке, и Шерлок, подумав, отпустил его. Незадачливый воришка уже и так получил урок на всю жизнь, а из тюрьмы он вряд ли вернется нормальным человеком — так рассудил сыщик. Холмс знает достаточно для того, чтобы оправдать невинного паяльщика.

Так, благодаря уму и наблюдательности, железной логике и развитому воображению, умению сопоставлять факты Холмс выявил вора и нашел доказательства невиновности Хорнера.

Удивительные Холмса восхищают нас. Как легко и изящно он раскрывает преступления. Кроме того, нам импонируют его хорошие манеры, культура, начитанность, интеллигентность. Холмс знает и любит музыку, играет на скрипке, читает труды по психиатрии и химии, увлекается философией. Именно такая разносторонняя одаренность Шерлоку Холмсу решать многочисленные загадки. 

ДЖОНАТАН СВІФТ

(1667-1745)

Англійський сатирик, церковний діяч, публіцист, поет і письменник Джонатан Свіфт народився 30 листопада 1667 року в Дубліні в англійській родині. Батько Свіфта не дожив до народження сина, мати через деякий час назавжди від'їжджає до Англії і Джонатана виховує його дядько, Годвін Свіфт, відомий дублінський адвокат. Свіфт здобув хорошу освіту — спочатку в школі графства Кілкені (1673-1681), потім у дублінському Трініті-коледжі (1682-1688), де йому присудили ступінь бакалавра мистецтв у 1686 році.

Вибух насилля, що стався в Ірландії 1689 року, змусив Свіфта шукати притулок в Англії. До кінця того ж року Свіфт став секретарем сера Уільяма Темпла, дипломата у відставці та літератора, який жив у маєтку Мур-Парк, у графстві Суррей. Свіфт залишався на цій посаді до загибелі сера Уільяма в січні 1699 року. Це були чи не найкращі часи в житті Свіфта: він мав можливість досхочу працювати у величезній бібліотеці Темпла; саме тут, у Мур-Парку, починається самостійна поетична діяльність Свіфта; 1692 року йому присуджують ступінь магістра мистецтв в Оксфорді; нарешті, маєток Темпла стає основою сімейного щастя Свіфта (письменник-початківець знайомиться з Естер Джонсон, падчеркою управителя Мур-Парку, яка спочатку була його ученицею, а згодом стала дружиною).

У 1695 році Свіфт був висвячений у сан священика англіканської церкви й упродовж наступного року служив у Кілруті, на півночі Ірландії. Опинившись у центрі релігійних чвар, Свіфт починає писати один з відомих сатиричних творів — памфлет "Казка бочки", робота над яким тривала кілька років. "Казка бочки" вийшла у світ 1704 року без вказівки на ім'я автора, зчинивши галас довкола себе. Свіфт зажив слави дотепника, після того як його авторство було розкрито. В образах трьох братів — Петра, Мартина й Джека — автор піддає нищівній критиці три гілки християнства — католицьку, англіканську та пуританську.

У 1696 році письменник повертається до Мур-Парку, де пише сатиру "Битва книг". Твір був присвячений дискусії між прибічниками "давніх і нових книг", в якій на боці "давніх" брав участь і Темпл. Свіфт у сатирі виступає проти канонізації античної спадщини, але за його творче використання (передусім для подальшого розвитку сучасної англійської літератури).

Після смерті Темпла 1699 року Свіфт переїздить до Ірландії, де отримує церковний прихід у Ларакорі. У 1702 році у дублінському Трініті-коледжі він здобуває ступінь доктора богослів'я.

Його літературна популярність стала ще більшою після виходу серії нарисів "Папери Бікерстафа" (1708 — 1709), в яких він висміював якогось Джона Патріджа, що складав щорічний астрологічний альманах. Образ екстравагантного джентльмена Ісака Бікерстафа настільки припав до душі читачам, що близький до вігів есеїст Річард Стіл почав видавати від імені Бікерстафа повчально-сатиричний журнал "Бовтун" (1709). Свіфт співпрацював у цьому журналі, виступав і як прозаїк, і як поет.

Через деякий час Свіфт, уже відомий політичний письменник, відходить від вігів і зближується з членами торійського кабінету, навіть кілька місяців (1710 — 1711) видає торійський журнал "Екзамінер". З вересня 1710 по червень 1713 року Свіфт перебуває в Лондоні. У цей час і розгорнулась його діяльність як торійського публіциста. У сфері літературних зв'язків найбільше значення мав невеликий гурток "Клуб Мартіна Скліблеруса (Писаки)". Докладні відомості про політичні й літературні події Лондона того часу дійшли до нас у листах Свіфта, які після його загибелі дістали назву "Щоденник для Стелли" й були адресовані другу всього його життя — Естер Джонсон.