Объяснение:
На землі живе багато різних людей: щирих чи закритих в собі, жадібних чи щедрих, розумних чи не дуже. На жаль, добра на світі стає все менше. Я вважаю, що бути людиною — означає виховати в собі високі моральні якості. Добрий чоловік — це знайомий чи друг, котрий завжди прийде на до , визволить з біди, буде радіти твоїм успіхам, а не заздрити в щасливі хвилини. Це хороший син чи донька, які зможуть забезпечити своїм батькам спокійну старість, котрий створить хорошу сім’ю і буде прикладом для своїх дітей. У справжніх людей добре серце, яке все розуміє та пробачає.
Не можу не згадати новели Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном». Письменник зображує складність людських стосунків, возвеличує щире почуття любові, очищає душу людини. Автор розповідає про Марфу, котра закохалася в односельчанина Михайла та про його дружину Соню, котра мала дуже добре серце. Яркова досить недавно була «тонесенька, тендітна у благенькій вишиваній сорочці» та з жовтими кучерями, які виглядали з-під червоної хустки. Одружившись з Карпом Ярковим у дев’ятнадцять років, вона «два годочки прожила з Карпом своїм і нажилася за сто». Карпо дивився у стелю, коли сусіди співали на посиденьках. Мене не дивує, що молода Марфа покохала сусіда Михайла, який як «сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі». Софія - співчутлива, добра, мудра людина, яка не ревнувала свого чоловіка, адже була повністю впевнена в щирості та силі їх почуттів. Вона навіть казала йому інколи: «Ти, Михайле… хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться». Розповідаючи сину історію кохання Марфи до Михайла, вона говорить: «У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе». Син помітив, що «очі мамині сухі, голос ні здригнеться», і він відчуває, що «спогади її не щемлять і не болять — вони закам’яніли». Важко зрозуміти жінку, та вона є доказом того, що в будь-якій ситуації треба залишатися людиною. Софія уявила себе на місці Марфи, зрозуміла дівчину й пробачила. Жінка вважає, що кохання Яркової є неземним, тому й не ревнує, а тільки співчуває.
Яскравим прикладом людяності для мене є Мелашка з соціально-побутової повісті Івана Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я». Це добра дівчина, красива, щира, щедра, а також уміє шанувати старших. Вона справжня українка: «Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблука, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови». Мелашка повна протилежність Мотрі. Дівчина не може зневажливо ставитися до Кайдашихи, адже вона матір Лавріна, її чоловіка, але не може й миритись із сварливою Кайдашихою. Одного разу Мелашка не витримала сварок і поїхала до Києва. Лаврін забрав дружину зі столиці. Більше Кайдашиха не сміла грубо ставитись до неї. Мелашка залишилася людиною в будь-якому випадку. Вона не опускалася до рівня Кайдашихи та Мотрі, вела себе достойно.
Отже, ми переконалися, що зажди треба берегти в своїй душі добро, щирість, бажання зрозуміти та до . Якби таких людей було більше, світ існував би в мирі та злагоді.
