Объяснение:
Мені навіть важко уявити собі цю велику абстрактну відстань часу — 25 століть. Це — до Есхіла, а скільки ще від нього до тих давніх греків, що складали міфи про небо і землю, що оспівували героїв, даючи їм такі горді визначення: "герої", "титани", чаруючи через століття їхніми славетними подвигами?
Я нібито бачу старовинний театр просто неба, півколо грубих лав, акторів на котурнах (бо ж говорять про високі матерії, сьогодні дають трагедію), чую урочистий речитатив хору. А ще — його засмучене, викривлене стражданням обличчя. Це Прометей. Прикутий до скелі. (Інші частини твору Есхіла втрачено, а цю — найцікавішу, найголовнішу, мабуть, частіше грали, і тому навіть тисячоліття зберегли).
Дійсно, у "Прометеї закутому" Есхіл зобразив найважче: відповідальність героя за свій вчинок, розплату, покарання. Подумайте: ми не бачимо ні подяки, ні винагороди. Люди, заради яких Прометей зробив свій подвиг, десь там, "за кадром". Хто знає, може, вони й не згадують про нього! Є собі вогонь — та й годі. Учорашнім жалюгідним створінням ще багато треба пройти, щоб навчитися вдячності.
А що є? Страждання. Пасивна зрада друга. Гефест співчуває титанові, але, виконуючи наказ Зевса, приносить міцні ланцюги. Сльози та вмовляння сестер-океанід. Горе матері. Навіть батько, чоловік, теж радить підкоритися верховному богові. Можливо, сумніви. Хоч він і титан, а все ж таки відчуває біль від цього орла, зазнає ганьби від прилюдних страждань, спливає кров'ю.
