У своєму романі «Портрет Доріана Грея» Оскар Уайльд висвітлив важливі проблеми, пов’язані з особистими, соціальними і культурними аспектами стосунків між людьми. Через створені художні образи письменник розкрив взаємозв’язок між внутрішнім світом людини і мистецтвом.
Наприклад, на думку одного з героїв роману — художника Безіла, мистецтво є певним дзеркалом душі людини, яке відбиває її спрямування, почуття і моральні якості. Автор ніби вкладає у власний твір частинку своєї душі, а сам роман відображає духовний світ зображуваних О. Уайльдом героїв. Але при цьому долю будь-якого твору мистецтва визначає не його автор, а його власник.
Головний герой роману Доріан Грей поклав увесь тягар своєї брудної душі на власний портрет. І картина мовчазно несла цей тягар та старіла замість оригінали доти, доки смерть не забрала її власника. Лише після цього вона повернулася до первісного вигляду.
Тісно пов’язаний з цією ідеєю і образ іншого героя — лорда Генрі. Він теж був своєрідним творцем. Але він займався не створенням твору мистецтва, а створенням душі Доріана Грея. Його дієвим інструментом була хибна філософія, яка полонила розум юного і недосвідченого Доріана своєю таємничістю і новизною, а в той же час підточувала неспокушене злом серце юнака.
Лорд Генрі вмів заспокоювати сумління Доріана Грея, він навчав його не надто піклуватися про мораль, с чого і почав своє падіння у безодню головний герой роману. Мабуть, у нього була можливість зупинити своє падіння після самогубства його коханої Сібілли Вейн. Це був короткий час, коли Доріан з тяжким серцем розмірковував про своє ставлення до юної акторки, яке привело до смерті дівчини. Але й тут втрутився лорд Генрі, який спростив трагедію почуття Сібілли і переконав Грея, що її смерть стала лише останньою роллю актриси.
Крок за кроком Доріан Грей перетворювався з людини з чистим і добрим серцем на злочинця та егоїста, доки зовсім не знищів власну душу. Зображуючи життя Доріана Грея, О. Уайльд стверджує, що тільки сумління здатне контролювати вчинки людини і її життя, тільки воно здатне хоч і не виправити усе, але докорити. І людина буде жити доти, доки буде жити її сумління, яке може знищити лише вона сама. А портрет у романі виконав роль магічного дзеркала, у якому відображалося падіння головного героя і яке наочно підтвердило думки письменника
Модернізм - (від французького "moderne" - новітній, сучасний).
У славістиці за останні 15 - 20 років зріс інтерес до літературного модернізму як типологічного явища. Проблематику сучасного слов'янського літературознавства становлять дослідження, в яких визначається рівень наближення національних варіантів модернізму до європейського модерністського зразка. При цьому відзначається приналежність до європейського руху, але підкреслюється специфічність і самобутність слов'янського художнього досвіду. Не претендуючи на вичерпність, зазначимо, що польський модернізм за цей період досліджувався у польському літературознавстві Я.Прокопом, К.Вікою, А.Гутникевичем, М.Подраза-Квятковською, Я.Кольбушевським, у польському мовознавстві - Р.Ничем [6, 28].
Модернізм (від франц. moderne -- новітній, сучасний) -- сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл XX століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Саме похідне слово «модерн» пов'язане з ідеєю чогось нового та нетрадиційного. І новизна разом з антитрадиціоналізмом (хоча й модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком) є визначальними рисами модернізму[6, 25].
Не існує одностайної думки щодо виникнення модернізму. Тривалий час вважалося, що зародився він у Франції в 70-х роках XIX століття, а найпершими проявами модернізму були імпресіонізм і символізм. Останнім часом поширюється точка зору, відповідно до якої генезис модернізму пов'язується з XX століттям, точніше, з першим його десятиріччям. Окремі дослідники взагалі поняття «модернізм» вважають недоречним. Говорити, мовляв, слід лише про окремі напрями в сучасній літературі та мистецтві, а не об'єднувати їх під назвою, яку, до того ж, не можна визнати задовільною. Дійсно, кожна модерністська школа має своє неповторне обличчя, конкретно-часові визначники, художні настанови. Модерністські напрями нерідко ведуть між собою літературні війни, наприклад, експресіонізм з імпресіонізмом, а імажинізм з футуризмом [3,43].
ОСНОВНІ НАПРЯМИ МОДЕРНІЗМУ
Найбільшого поширення модернізм набув у образотворчому мистецтві. Батьківщиною модернізму стала Франція. У Парижі, французькій столиці, на початку XX ст. жило і працювало багато молодих талановитих художників, вихідців з різних країн, які шукали нові шляхи у мистецтві: П. Пікассо, А. Матісс, Ж. Брак, А. Модільяні, М. Шагал, О. Архипенко та ін. Молоді художники влаштовували виставки своїх творів, дискутували з приводу різноманітних художніх течій [10,315].
