Объяснение:
Батьківщиною символізму вважається Франція, а до Росії цей літературний напрям прийшов наприкінці ХІХ століття. У процесі зміни художнього мислення у свідомості поетів того часу художні образи перетворювалися на символи, а матеріальні речі — на певні «знаки». Вважалося, що той, хто торкався цієї символіки, міг дійти до розуміння істинного буття та ідеальної краси, вирватися за межі земної реальності. На російських теренах європейський символізм з самого початку зазнав впливу філософського вчення В. Соловйова і набув неповторного національного характеру.
Біля витоків російського символізму стояла група московських митців на чолі з талановитим поетом В. Брюсовим. Серед петербурзьких літераторів найбільш визначними були Д. Мережковський, З. Гіппіус, Ф. Сологуб та деякі інші. Внесок перших російських символістів полягав не стільки у створенні нового напряму, скільки в передачі найтонших відтінків символізму. А ось нове покоління символістів, до яких відносилися О. Блок, А. Бєлий, В. Іванов та деякі інші не сконцентрували, а ще більше «розмили» поняття російського символізму і зробили його незвичайно багатогранним.
У творчості російських поетів символи пов’язувалися то з відображенням «тіней» царства небесного, то зі світом «неба». А найвидатніший російський поет-символіст О. Блок був впевнений, що світ може змінити ніщо інше, як краса і любов.
З часом символізм у російській поезії змінив такий напрям, як акмеїзм. Його засновником став М. Гумільов, який неодноразово підкреслював, що поезію потрібно відвернути від містичного символізму і якомога більше наблизити до реального життя. Навколо М. Гумільова поєдналося багато талановитих поетів, серед яких були М. Лозинський, М. Зінкевич, О. Мандельштам, А. Ахматова і С. Городецький. Вони виступали за звільнення російської поезії від символізму, а світ сприймали з усіма його фарбами, голосами і мелодіями. Ще одним напрямком поезії «срібної доби» був футуризм, яскравими представниками якого стали Б. Пастернак, М. Асєєв, В. Маяковський і В. Хлєбніков.
Незважаючи на розбіжності у поглядах представників різних напрямків модернізму першої чверті ХХ століття, російські поети зробили неоціненний внесок в розвиток поезії. У своїх творах вони відобразили важкий період суспільного та економічного розвитку тогочасного суспільства. Саме за період «срібної доби» на літературному небосхилі з’явилися надзвичайно талановиті поети, твори яких користуються великою популярністю й сьогодні.
Объяснение:
Степан Руданський придумав один із жанрів гумору — співомовки. Це дотепні, динамічні, сюжетні твори з використанням різноманітних засобів гумору та сатири і побудовані на якомусь народному анекдоті, приказці чи казковому мотиві.
Співймовки С. Руданського можна поділити на три групи: ті, що викривають служителів церкви; ті, у яких висміюються вади характеру людей; у яких висміюють панів. У співомовках "Козак і король" та "Запорожці у короля" висміяно панів, які хотіли поглумися з козаків, щоб показати свою зверхність, але їм це не вдається. Серед козаків багато розумних людей, дотепних, кмітливих, і вони так повертають справу, що в дурні пошилися пани. Ляхи-мосціпани теж не змогли принизити козаків, посміятися з їхніх довгих вусів. Адже саме з цією метою вони запропонували своїм гостям сметану. Та кмітливі козаки разом відмовилися:
Славная у вас сметана...
Тілько вибачайте,
а перше нам, запорожцям,
щільник меду дайте!
А козак зі співомовки "Козак і король" перехитрив самого короля, давши відповіді на три складні запитання. І дотепний козак отримав винагороду: поїхав додому в золоті.
Про почуття гумору козаків ходили легенди. Народні перекази говорять про те, що запорожці вміли давати відсіч тим, хто ставився до них зверхньо, хотів принизити. Мабуть, саме на таких переказах і будував співомовки С. Руданський.
