Объяснение:
Ще за життя ліричні твори М. Лєрмонтова принесли йому славу другого поета після Пушкіна, але справжнє значення його ліричної спадщини відкрилося вже після його смерті. А поетична чарівність його віршів приваблює читача і сьогодні.
У віршах поета відбилися всі його творчі інтереси, моральні і художні пошуки, особисті переживання, навіть Суспільні явища його часу. З цих творів можна зрозуміти, які друзі і вороги його оточували, які події хвилювали світ, які проблеми вирішувались.
І все ж провідний мотив його лірики — це мотив самотності, на яку приречена людина. Для ліричного героя Лєрмонтова виходу з цього стану немає. Ні кохання, ні дружба не дають йому позбавитися відчуття самотності:
Пусть я кого-нибудь люблю:
Любовь не красит жизнь мою...
Живу — как неба властелин —
В прекрасном мире — но один.
У вірші "Нет, я не Байрон, я другой..." Лєрмонтов звертається до образу Байрона, щоб показати витоки цього почуття. Байронівська "світова скорбота" знаходить відгук у серці ліричного героя. Але Лєрмонтов живе і творить за інших історичних обставин. Байрон відобразив пробудження самосвідомості людини, а покоління Лєрмонтова несе тягар розчарувань у можливостях людини, її прогресивної ролі в історії. Тому в "душе моей, как в океане, надежд разбитых груз лежит", тому почуття песимізму охоплює його ліричного героя.
Особенность композиции заключается в непоследовательности описания. Первая часть повествует о том, как Печорин украл Бэлу и в последствии потерял интерес к ней. А вторая - повествует о времени, когда после смерти девушки уже несколько лет. В этой же части имеются описания жизни главного героя до встречи с Бэлой. А заканчивается "Фаталистом" - просто один из эпизодов жизни Печорина.
По поводу подобной хронологии несколько версий. По одной из них - автор хотел так наиболее полно раскрыть характер героя и его философию.
