ОбъРоланд — ідеал лицаря середньовічної доби
Сьогодні дочитав книгу польського письменника "Хрестоносці". Ніколи більше не мріятиму про лицарські часи. Виявилося, що звання лицаря — то звання розбійника з битого шляху.
Проте деякі риси баронів-розбійників викликали в мене повагу. Насамперед, це наявність ідеалу, яким повинен бути лицар. Цьому ідеалу відповідав франкський граф Роланд. Скоріше, він сам і був цим ідеалом.
По-перше, він виконував свої обов'язки перед сюзереном і був вірним васалом. Через те він охоче виконує смертельно небезпечне завдання тримати оборону у Ронсенвальській ущелині. Тим паче, що це відповідає другій головній чесноті ідеального лицаря — бути відважним воїном на турнірі і справжній війні. До того ж тут була війна "за християнську віру" з "безбожними" маврами. Хоча сам Христос, мабуть, не впізнав би свого вчення в тому, у що вірив звитяжний граф.
Як кожний лицар, Роланд поважає свою зброю. Його меч і його сигнальний ріг мають власні імена, як найближчі друзі. І до друзів ставиться так, як до зброї. Бо ж і від них залежить виконання воїнського кодексу.
Але Роланд відважний до нестями. Його почуття особистої честі переходить у сваволю. Він не хоче ані з ким ділити славу. Через те гине сам і губить тисячі франків. Бо що життя лицаря, як не гонитва за славою? Тому його розуміють і підтримують інші герої битви. Кузен, наприклад, стримує його, коли Роланд збирається сурмити у свій ріг Оліфант: все одно, Карл не встигне, а хоробрі повинні вмерти без жалю.
Та сам граф гірко карається, коли наприкінці битви розуміє, що загинули 12 перів Франції, друг і родич Олів'є. І це незважаючи на те, що сарацини тікають, залишивши поле битви за Роландом.
Бо, зрештою, найбільше почуття, яке живе у душі лицаря, — це патріотизм, вірне служіння Франції та її королю. Слава Роланда — слава Франції, ганьба Роланда — ганьба батьківщини. Честь лицаря свята, бо то є честь його вітчизни. Ось що головне для ідеалу лицаря середньовічної доби.
яснение:
Объяснение:
На початку роману, коли щастя героїв здається таким близьким, Онєгін відкидає Тетяну. Чому? Просто тому, що він не тільки жорстокий, але і шляхетний. Він розуміє, що щастя буде недовгим і вирішує відкинути Таню відразу, ніж поступово мучити її. Він бачить безнадійність їх відносин, тому вирішує розлучитися, не почавши від ношень. В кінці роману ситуація змінюється, герой живе своєю любов'ю, вона означає для нього дуже багато. Але тепер вирішальне слово за героїнею. Але і вона відмовляється від відносин. Знову ж таки, чому? Дівчина вихована за старовинними звичаями. Змінити чоловікові, піти від нього для неї неможливо. За цей вчинок її б засудили все: сім'я, суспільство, а, в першу чергу, вона сама. Ми бачимо різні характери героїв, виховання, світогляд, різне ставлення до любові. Щоб їх поєднати, потрібно змінити всі ці якості, всі ці дані, але тоді ми побачимо не Євгенія Онєгіна і Тетяну Ларіну, а зовсім інших героїв, з іншими якостями.
