Особливо жорстокою, неочікуваною, страшенною у своєму перебігу та наслідках є Друга світова війна.
Інтелігенція, зокрема письменництво, не могла залишитися осторонь величезної трагедії людства в цілому та окремих народів. Чимало письменників пройшли війну, брали участь у боях, втрачали близьких та друзів, були свідками жахливих родинних історій розлучень та щасливих єднань. Багато віршованих та прозових творів митців з різних куточків світу відобразили горе, кров, сем, злість, сльози – усі атрибути війни.
Кожна воююча країна виголошувала надто гучні речі, зависокі ідеали та священі інтереси прагла боронити, саме тому багато хто не одразу відкрив анти людяність війни та брехливість воєнної пропаганди. Одразу проти кровопролиття висловлювалися Стефан Цвейг та Бертольд Брехт. Письменники Ернест Міллер Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Еріх Марія Ремарк пройшли Першу світову війну і «оцінили» всі жахи мілітаризму та військової агресії. В своїх творах вони показують біль втрат та відчай людей, відсутність будь-якої надії на нормальні умови існування, звичайне людське життя. Фронтовики, вірячи в певні ідеали, проходили війну, але повністю зневірячись у своїй правоті не могли знайти спокою у повоєнні часи. Так народилася генерація «втраченого покоління».
Пауль Целан у своїх збірках про війну висвітлює увесь спектр переживань, які завдає людині невизначене завтра, втрата близьких або постійна загроза життю рідни. «Останнім актом історії» називає поет війну і чекає на Страшний суд після неї.
Генріх Белль у своєму «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», як і в інших творах показує звичайну людину на війні, жертву обставин та часу, в якому випало жити. Герої – звичайні солдати, які не знайшли внутрішньої сили повстати проти фашистської системи, і тепер постійно страждаючі від причетності до горя інших.
Письменник не тільки засуджує фашизм, але й будь-яку війну, як прояв насильства над людиною.
Багато інших письменників та поетів всього світу різко засудили у своїх творах Другу світову війну та несли гасло не допустити ніколи більше подібних трагедій.
Главный герой Вася в начале рассказа капризный, упрямый, равнодушный к своей черепахе. Старая черепаха кажется мальчику самым “ненужным существом” на свете. Вася продает ее и обижается на то, “что она так равнодушно с ним расстается”. Неожиданное волнение вдруг испытывает ребенок. Он еще не осознал, что он натворил, но в душе у него стало плохо, поэтому-то Вася “растерянно глядел” вслед уходящему мужчине, поэтому-то “в носу у него странно пощипывало”. А когда мальчик лег спать, думы одолевали его “не о том, какой вот он молодец, сумел раздобыть этих двух веселых малышей… а все о той же некудышной Машке. Думается тревожно, нехорошо…” Вася переживает. Мальчик совестливый, переживает случившееся. Бессонной ночью осознает ответственность перед старой черепахой. Вместо равнодушия появляется сострадание и не только к Машке, но и ко всей природе. В конце концов все чувства мальчика сменились одним – недовольством собой. Он понимает, что поступил неправильно, и идет исправлять ошибку. Вывод, к которому приходит мальчик бессонной ночью: “Не только мир существует для тебя, но и ты существуешь для мира?” Мальчик выбрал свой путь: от бессердечности к милосердию, от безответственности к чувству долга, от свершения к подвигу. Почему в конце рассказа автор сравнивает Васю с “солдатом с ружьем за спиной”? Солдат – это защитник, а Вася защищает Машку ее от возможной беды.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
