В чём проблематика и поэтика «Песни про царя Ивана Васильевича, молодого опричника и удалого купца Калашникова» Не менее 5 придложений.

Син зневаженої селянки-біднячки, Чіпка зростав у злиднях, в атмосфері недоброзичливості й ворожості. Він гостро переживав соціальну несправедливість. У житті йому зустрічалося небагато хороших людей: баба Оришка, дід Улас, Галя.

Найчастіше малого Чіпку ображали: батько покинув, мати лаяла й била, зриваючи злість за своє невдале заміжжя, тяжку працю та злидні. Доля не зглянулась і в подальші роки: землю відібрали, вигнали з земства. Прагнення помсти з’явилось у Чіпки ще в дитинстві. Проте особливо дошкульно вразило Чіпку те, що за право працювати на своїй землі чиновник з цинічною відвертістю вимагає у селянина хабара.

Саме в цю мить Чіпка втратив не лише ниву, а й віру в справедливість. У його серці знову закипіла ненависть, але, на жаль, не тільки до гнобителів та їх прислужників, а й до всіх людей. Це той психологічний момент, який проливає світло на його подальшу долю, пробуджує сліпе бунтарство зневаженої, обікраденої людини.

Своє горе, чорну безнадію Чіпка починає топити в чарці. Та й компанія для цього швидко знайшлась: Лушня, Пацюк, Матня. А від пиятики вже прямий крок до грабунку.

В романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Болі змученої душі, кричуща соціальна несправедливість — ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого багатшими і сильнішими.

Чіпці Варенику не вистачило сили волі протистояти руйнуванню свого життя. Він зрозумів, що гріховний шлях легший. Під впливом лихого «товариства» Чіпка опустився на саме дно життя.

Проте добро в його натурі на якийсь час перемогло. Він соромився свого давнього безпуття. А коли пішли розмови про земство, про вибори гласних, Чіпка закликає громаду захищати свої інтереси.

Останнім поштовхом, що зіпхнув правдошукача на стежку сліпої помсти, став наказ губернатора про виведення Чіпки з управи «по неблагонадежности». Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невинних людей страшним тавром заплямовує Чіпку. Із правдошукача він перетворився на страшного злочинця, коли очолив банду, убив сторожа, вирізав мирну сім’ю

Сколько тайн хранит лес! Вот идёшь ты по тропинке, видишь дупло, а там грибы висят, ну чем не тайна? Кто повесил, неизвестно! Может белка, а может и другое животное, но вторгаться в эти тайны нельзя! Идёшь дальше, видишь заяц бежит. Следуешь за ним, а он раз и в нору. А что там в норе, кто там живёт кроме зайца, есть ли у него семья, не узнаешь! А сколько тайн заложено в деревьях. Смотришь, вроде бы ни чем не примечательно оно, но кто знает, что пережило это дерево? Тайны есть тайнами, но любопытство никогда не скроешь. А если увидишь ты тёмный угол леса, где солнце не опрокидывает свой свет, не видно ничего, интересно бывает, что скрывается там. Но есть тайны, которые лучше не знать и не вмешиваться в них, вот почему их называют тайнами...