Сочинение рассуждение почему я не ругаюсь матом?

Проблема «отцов» и «детей» существовала на протяжении долгих времён. Многие знают, что Адам и Ева ослушались Бога и были изгнаны из рая. Повиноваться своим родителям во всём невозможно, потому что такова природа человека. Базаров был одним из тех, кто был ярким представителем конфликта «отцов» и «детей». Устарела ли эта проблема сегодня? 
     Копировать привычки старшего поколения и в итоге выбрать жизненный путь подобный родительскому - это был бы максимум того, чего родители могли бы ожидать от своих чад. Казалось бы, как можно повторить такое грубое поведение Базарова? Но, очевидно, многие его черты, как положительные, так и отрицательные, прослеживаются в нас. В романе перед нами встаёт конфликт поколений. «Отцы» - представители аристократизма. Они консервативны, более спокойны и романтичны. «Дети» - приверженцы новых веяний, прогресса, все чувства любви к окружающему у них спрятаны глубоко в душе. То же самое происходит и в наши дни. Родители с трепетом и заботой относятся к своему ребёнку, да вот не часто можно наблюдать взаимообратный процесс. Но это не говорит о том, что «дети» в целом лишены каких-либо чувств. Проблема эта заключается совсем в другом. К кому-то желание устроиться на работу и создать семью приходит довольно быстро, в раннем возрасте, а кто-то продолжает жаждать того, что не перспективно, будучи довольно взрослым. Так и в романе «Отцы и дети» к Аркадию рациональное понимание необходимости чувств любви пришло раньше, чем Базарову. Такие периоды, в течение которых человеком происходит правильное осмысление жизни на земле, существовали и будут существовать на протяжении жизни народов. Ещё одна из деталей, которая может навеять ложные представления любви детей к родителям, - это то, что любой из нас выражает чувства по-разному. Один может при встрече расцеловать, а другой хладнокровно поздоровается. Этот факт может говорить лишь о типе характера человека, но не о симпатии. Любовь к «отцам» есть в каждом из нас. Евгений Базаров питал нежные чувства к своим родителям, но просто не показывал отношение к ним в той мере, что многие привыкли видеть. Очень часто не хватает уважения к старшим, и, соответственно, бывает наоборот. Советы родителей часто звучат как наставления, которым нельзя перечить. Все знают, что по мере взросления человек хочет быть всё более независимым. Поэтому происходит столкновение двух сторон. Родители обижаются на детей за грубость, а дети на родителей за частое неуважение их мнения. В романе Тургенева старшие Базаровы ведут себя так, что их сын чувствовал себя раскованным и ни в чём не ущемлённым. Но ведь бывают и другие моменты. Часто «отцы» забывают о том, что у «детей» есть собственные взгляды на жизнь, давая им свои наставления. А ведь если бы обе стороны перестали критиковать друг друга и попытались понять суть той или иной проблемы, то это было бы гораздо продуктивней всех обидных слов и надоевших советов. Самое трудное для родителей – это принять своё чадо таким, какое оно есть, со всеми недостатками, неверными поступками, возможно, вспыльчивостью и многими другими качествами, что могут проявляться в человеке. А осознание того, что ребёнок уходит во взрослую жизнь, может быть очень сильным ударом для «отцов» во все времена. Прогресс не может стоять на месте, но при всех модернизациях основные проблемы остаются. Заканчивается проблема «отцов» и «детей» тогда, когда те и другие становятся на две равные ступени мировоззрения и взаимного понимания. Жизнь на то и есть, чтобы находить себя. Как бы то ни было, искоренить всю суть этого конфликта невозможно. 
     Как я уже сказал выше, финишной чертой проблемы поколений является уважение близких и постижение чуждого. Но каждый из нас должен помнить, что окончательного финала этому жизненному преткновению не будет, наверное, никогда. Оно лишь уходит на покой, чтобы потом снова вернуться, но уже к тем «детям», которые стали «отцами».

Захар Беркут
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю» . У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда - не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
Мирослава
Мирослава — молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. Зрозумівши, на чиєму боці правда, дізнавшись про зрадництво свого батька, Мирослава пориває з ним і йде до тухольців.
Дівчина, побачивши, що всі намагання врятувати честь батька марні, що шляху повернути батька до примирення і єдності з народом нема, виступає проти нього. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів» .
Мирослава полюбила простого селянського хлопця. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській.
Максим
Максим – герой, що ніколи не встане на шлях зради. Я думаю, як він воїном був у бої, воїном залишився й у кайданах, хоча його тіло й роз’їдали невільницькі ланцюги, дим пожарищ рідний Тухольщини й рідного дому до сліз ятрив йому ока, зводив дух у груди. «Хоча й у путах, я все буду вільною людиною. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» – от відповідь Максима на підступні речення Тугара Вовк ціною зради купити собі волю. Це відповідь гордої, незламної людини. Мене залучає й те, що Максим суспільні інтереси ставить вище особистих. Він розуміє, що його життя набагато гідніше, у порівнянні з долею верховинцев, запряний, котрих знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на залишки монгольського війська, що зайшло в тухольськую долину, а вийти не змогло. Максим гордий за свій народ, що недавно бився з ворогом, і переміг. Він знав, що тухольци будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. Скільки потрібно мужності й відваги, щоб не припиняти боротьбу й у полоні! Через Мирославу Максим переказує тухольцам свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього проводиря Бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольськой долини.
Тугар Вовк
Тугар Вовк гнобитель, зрадник, що над усе ставить свої особисті інтереси й прагне жити, визискуючи з інших. Він хоче заволодіти багатствами краю, поневолити його людей. Але волелюбні тухольці не скоряються боярину, і громада одностайно ухвалює вигнати Тугара Вовка з Тухольщини. Прагнучи помститися непокірним тухольцям, розлючений боярин іде до монголів і обіцяє провести їх через гори, сподіваючись з їхньою до підкорити волелюбних тухольців, заволодіти усіма багатствами. Зла, жорстока, нікчемна, підступна людина, зрадник батьківщини, народу ніколи не може викликати ніякі інші почуття, крім жорстокого осуду, ганьби та огиди.