Мама! Сколько о ней сказано и написано! Во все времена её образу поклонялись художники, музыканты, поэты. Она была мечтой, улыбкой, радостью.
Всё самое дорогое и святое, что есть на земле, связано с женщиной. Истинное предназначение женщины – быть матерью.
Мама – это человек, которому мы обязаны своей жизнью. Не будь мамы, не было бы и нас. Она на любые жертвы, лишь бы нам было хорошо.
Для меня мама – это лучший друг, советчик Она умеет поддержать в трудную минуту и дать дельный совет. Я люблю её за необыкновенную доброту, ласку, понимание, сочувствие. Мама радует всех членов нашей семьи каждый день и никогда не показывает свою усталость.
Лицо моей мамочки всегда озарено ласковой улыбкой, которая поднимает всем настроение. У неё прекрасные волосы, напоминающие золотое колосистое поле. Глаза голубые, как васильки. Они всегда ясные, излучающие доброжелательность. Губы ярко-красного цвета, словно спелые вишни. Говорит она спокойно, ласковым тоном. Слушать и разговаривать с ней интересно и приятно.
У мамы удивительно мягкие и нежные руки. Когда я беру в свои ладошки её ладонь, мне кажется, что я прикоснулась к чему-то святому.
Каждый вечер перед сном мамуля садится на краешек моей кровати, гладит мою голову, перебирая волосы. Душа от этого светлеет, жизнь кажется приятной и простой, горести и беды куда-то улетучиваются. Она похожа на волшебницу из сказки, которая может исполнить любые желания. Я только успеваю подумать о чем-нибудь, как мамочка уже знает об этом. Как удивительно!
Я очень люблю свою маму и благодарна ей за всё то, что она делает для меня! Её светлый образ незабвенный всегда будет для меня примером во всем!
Проблеми добра і зла в романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
У творі українського письменника Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"виражені багато проблем. Одна з найбільш важливих проблем - це проблема добра і зла. Якщо дивитися з позицій народної моралі, то добро завжди прекрасне, а зло — огидне або Гидке, хто б його не зробив. Народне прислів'я стверджує: зробив добро — не кайся, зробив зло — зла і сподівайся.
Саме зла, а не добра більше випробував у своєму житті головний герой твору - Чіпка Варениченко. І "віддячив" громаді тим самим-злом і навіть ще більшим. З довірою входив Чіпка в світ, але відразу натрапив на глузування. "Байстрюк", - вигукують слідом і сміються над ним. Чим завинив ланцюжок перед громадою? Тим, що батько його був людиною з темним минулим? Ми не вибираємо собі батьків і не повинні відповідати за їхні вчинки. Але цього не хоче визнати сільська громада. У ній в першу чергу визнають честь, тому спочатку і запитують людину, чесного він роду? Але цим не міг похвалитися Чіпка. Зі злом він зустрівся дуже рано: на вулиці діти не дружать з ним, а лише обзивають і ображають. В душу хлопчика закрадається озлоблення. Хлопчик був приречений на самотність. Але самотність — страшна річ. Людей, які без всякої злоби ставилися до нього, було мало: баба Оришка, дід Улас, Грицько. І навіть рідна мати не могла приділити уваги синові, і, втомлена, часто кричала на нього. Під впливом людей, оточення, важкого життя Чіпка починає переконувати себе, що скрізь панує брехня і насильство однієї людини над іншою. Все це і викликало у нього прагнення боротьби і злоби. "І зростало лихо в його серці і виросло до гарячої відплати, яка не знала ні впину, ні заборони". Почуття ненависті і злоби загострюється в ньому тоді, коли Бородай вигнав Чіпку зі свого двору. Зіткнувся Чіпка з жорстокою несправедливістю і тоді, коли у нього обманом відібрали землю. Про домогтися правди в суді. "Скрізь неправда... Скрізь, — шепотів він. — Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда. Сказано-великий світ, але ніде дітися. Коли б можна, весь би цей світ виконав, А виростив новий... Тоді б, може, і правда настала".
