10 вопросов по повести Гайдара "Школа"

Среди разнообразия интересных характеров выделяется удивительный персонаж — Павел Иванович Чичиков. Образ Чичикова является объединяющим и собирательным, в нем совмещены разные качества помещиков. О происхождении и формировании его характера мы узнаем из одиннадцатой главы поэмы. Павел Иванович принадлежал к бедной дворянской семье. Отец Чичикова оставил ему в наследство полтину меди да завет старательно учиться, угождать учителям и начальникам и, самое главное, — беречь и копить копейку. В завещании отец ничего не сказал о чести, долге и достоинстве. Чичиков быстро понял, что высокие понятия только мешают достижению заветной цели. Поэтому Павлуша пробивает себе дорогу в жизни собственными усилиями. В училище старался быть образцом послушания, вежливости и почтительности, отличался примерным поведением, вызывал похвальные отзывы учителей. Окончив учёбу, он поступает в казенную палату, где всеми силами угождает начальнику и даже ухаживает за его дочерью. Оказываясь в любой новой обстановке, в новой среде, он сразу становится «своим человеком». Он постиг “великую тайну нравиться”, с каждым из персонажей он говорит на его языке, обсуждает близкие собеседнику темы. В этом герое еще жива душа, но каждый раз, заглушая муки совести, делая все для своей выгоды и строя счастье на бедах других людей, он убивает ее. Оскорбление, обман, взяточничество, казнокрадство, махинации на таможне — орудия Чичикова. Смысл жизни герой видит лишь в приобретении, накопительстве. Но для Чичикова деньги — средство, а не цель: он хочет благополучия, достойной жизни для себя и своих детей. От остальных персонажей поэмы Чичикова отличает сила характера и целеустремленность. Поставив себе определенную задачу, он не останавливается ни перед чем, проявляет для ее достижения упорство, настойчивость и невероятную изобретательность.   Если что,чуть из инета есть..

«Міщанин-шляхтич» — цікава, легка, смішна і в той же час відверто сатирична п’єса відомого світового комедіанта Мольєра. У ряді своїх творів Жан-Батист висміює одне з характерних явищ суспільного життя того часу: прагнення буржуазії до дворянських титулів, привілеїв, манер. І саме в п’єсі «Міщанин шляхтич» автор якнайширше розкрив і виклав цю тему, що й стало першопричиною неймовірної популярності даного твору, який не втрачає своїх прихильників ще і в наш час. Але цей твір не зовсім простий, адже сміх читача ґрунтується на різних вадах і недоліках тогочасного суспільства. Тому потрібно задуматись: над чим сміється Мольєр, і що він висміює.

Мабуть, основною причиною для сміху є прагнення головного героя, пана Журдена, потрапити до дворянських лав. І саме це бажання обумовлює його дивну, безглузду поведінку. Для того, щоб бути хоч трохи схожим на «справжніх панів», Журден вдається до необдуманих і комічних вчинків. Спочатку він наймає вчителів, які його навіть не збираються чомусь навчати, а просто безсоромно лізуть до нього в гаманець. Вчитель музики відверто заявляє: «Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича — просто скарб для нас!» — тобто перед цими людьми стоїть лише одна мета: вторгувати більше грошей для себе. Вражає те, що ці, так звані «вчителі», зовсім некомпетентні у своїй справі, адже урок філософії, наприклад, закінчується редагуванням любовної записки, а не вивченням законів логіки, естетики чи фізики. Але нашого пана це не дивує, він отримує задоволення вже від того, що починає розрізняти поезію і прозу. Наступним, не менш комічним вчинком є замовлення нового «аристократичного» костюму, який викликає лише сміх у його родини, та Журдена це зовсім не турбує, він впевнений, що в такому одязі він стає на крок ближчим до своєї омріяної мети. Для того, щоб повністю викрити дрібнобуржуазні звичаї, Мольєр ще більше насичує й ускладнює основний сюжет: Журден, у всьому перейнявши звички дворян, вирішує, за прикладом придворних, доглядати за справжньою маркізою Доріменою. Це не виходить у нього без до Доранта, який, як і кожен інший з оточення панича, у такий б намагається лише спустошити його кишеню. Кульмінацією твору є відмова Журдена в одруженні своєї доньки з хлопцем недворянського роду. Але молоді знаходять із цього вихід, коханий Люсіль придумує легенду про Журденового батька-дворянина й посвячує його у хоч і міфічного, але шляхтича.

Отже, автор у цій п’єсі сміється з найбезглуздішого людського бажання: видавати себе не за того, ким ти є насправді і, звичайно, з методів та процесу досягнення цієї нерозумної мети.