Дитинство поета було важким, хоча й благополучним.З тісної селянської хати виніс він найперш незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні.У тій хатині почув він уперше і думи Шевченкові...
Та жилося родині Самійла Малишка не розкішне. Землі було дві десятини, а сім'я чималенька – тільки дітей одинадцятеро. Тож доводилося господареві і шевцювати, й на заробітки в Таврію ходити. От і малий Андрій пособляв чим міг. Ходив заможнішим по господарству помагати, грав на весіллях на гармонії, бо ж мав і талант музики. Підрісши, пішов у семирічку, потім навчався в медичному технікумі.ова.
Героями творів Малишка є "хлібороби й сівач робочі люди. Оживає в його творах й історична пам'ять народу. Постають із рядків циклу "Запорожці" славетні прадіди наші, які кров'ю своєю боронили рідний край від ворогів. Та це була тільки прелюдія. Патетичною симфонією, закличним звуком сурми лунає поезія А. Малишка в роки війни проти фашистських нападників. Для нього, як, власне, й для всієї літератури, це були роки високого злету. Тоді з'явились "Україна в огні" О. Довженка, "Слово про рідну матір" та "Жага" М. Рильського, "Любіть Україну" В. Сосюри. З-під пера А. Малишка вилилась пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни – "Україно моя". Ще напередодні війни він написав чудову ліричну поезію "Червоновишневі зорі віщують погожий схід...", де інтимне "ти може, мене й забула: не бачила стільки літ..." – тісно переплелося із суворо-солдатським: "Друзі ідуть полками, і я серед них – сурмач". Сином України, сурмачем, поетом і журналістом пішов А. Малишко на фронт.
Відповідь:
Когда отец Петра Вяземского умер, юноше назначили опекуна — Николая Карамзина. «Второй отец» познакомил мальчика со многими писателями и поэтами. Первое произведение юный Вяземский написал, когда ему было десять лет — это была трагедия на французском языке «Эльмира и Фанор». Однако впервые опубликовался он только через шесть лет. «Послание к … в деревню» вышло с подписью «К. П. Вий» в журнале «Вестник Европы». Только в 1814 году Вяземский стал ставить под стихотворениями свою фамилию.
В молодости Петр Вяземский поддерживал идеи отмены крепостного права и введения конституции. Поэт критиковал власть, та «отвечала ему взаимностью»: Вяземскому запрещали выезжать за границу, за ним следила полиция. В 1820-е годы поэт написал стихотворения «Негодование», «Послание к Каченовскому», «Волнение». За политическую лирику Вяземского прозвали «декабрист без декабря». Его фраза «Мой Аполлон — негодованье!» стала своеобразным девизом гражданской поэзии XIX века.
Пояснення:
