Есть у человека такое чувство, называется – чувство долга, которое формируется в нем с самого рождения, в окружении определенных людей, которые его учат и воспитывают. Сформировавшись в нас, это чувство говорит нам о том, что мы – должны! Что и кому мы должны, не имеет значения, но должны. Правда, чаще всего мы видим то, что должны нам и поэтому предъявляем окружающим нас людям и обществу в целом, соответствующие требования, будучи полностью уверенными в собственной правоте. Но это уже детали, ведь из-за нашего чувства долга мы все так много друг другу должны, что при всем желании вряд ли когда-нибудь сумеем расплатиться по своим долгам.
Народився в сім'ї залізничника. З січня 1942 учасник комсомольського підпілля, потім — партизан, брав участь у визволенні Василевич. У грудні 1943 призваний в Червону Армію. Брав участь в боях на Ленінградському і 1-му Українському фронтах. Після демобілізації (грудень. 1945) — кореспондент Мозирської обласної газети «Бальшавік Палесся», а з 1951 — республіканської газети «Звязда». Заочно закінчив філологічний факультет БГУ (1950) та аспірантуру при БГУ (1954). Був завідувачем відділом прози журналу «Маладосць» (1953-58 гг.), Завідував кафедрою білоруського літератури БДУ. В 1973-82 рр. — Директор Інституту літератури імені Я. Купали АН БРСР, з 1982 г. - віце-президент АН БРСР. Голова Верховної Ради БССР (1985-90 гг.). Академік АН БРСР, доктор філологічних наук, професор. Член Спілки Письменників СРСР (з 1957).
