1 б 2б 3в 4а 5а 6в 7б 8а
9 Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітати слідами кораблів
Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.
На палубу несуть ясних висот владику. І сумлінно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло
Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ - символ поета і його долі у людському вирі життя.
Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.
Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.
Композиційна єдність твору досягла за до центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття .
10 - Декаданс (від франц. decadence — занепад, розклад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, що виявилося в літературі, мистецтві, культурі. Песимістичні настрої, характерні для другої половини XIX — початку XX ст., були пов’язані з дефіцитом духовності у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф — революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку XX ст.
11 - “Альбатрос” аналіз Рік написання – 1842 Цикл – “Сплін та ідеал” Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет – мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої) Художні засоби “Альбатрос” Епітет “крилатий велетень”, великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний Символи у вірші “Альбатрос” Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра. Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту. Море – символізує життя; корабель, човен – людську долю; грім, гроза, блискавка – життєві негаразди. В «Альбатросі» стверджується божественна сила мистецтва, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його намагаються приборкати. Він не може протистояти суспільству, як птиця натовпу матросів. Натовп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп. Очевидно, мрії альбатроса залишаться “сумними думками” поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем. Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.
В песнях Окуджавы нет сложных метафор или развернутых непонятных сравнений. И в стихотворении «Давайте восклицать, друг другом восхищаться!» все просто, ясно, но содержит в себе глубокий смысл. Главные темы этого произведения – отношение людей друг к другу, сложность этих отношений, быстротечность жизни. Поэт призывает людей быть терпимее друг к другу: «Давайте говорить друг другу комплименты - Ведь это все любви счастливые моменты».
В жизни человека бывает и хорошее, и плохое. Надо понимать друг друга в тяжелую минуту. В своем стихотворении, таком легком и простом, на первый взгляд, автор поднимает важные общечеловеческие проблемы. Именно поэтому это стихотворение стало песней, которая звучала повсеместно в Советском Союзе, завоевав любовь слушателей по всей стране.
Хочу заметить, что особенно позитивны первые строчки стихотворения: «Давайте восклицать, друг другом восхищаться. Высокопарных слов не стоит опасаться». Так и хочется поставить после каждой строчки восклицательный знак. Эти слова вызывают какое-то радостное, весеннее чувство, когда всем хочется говорить приятные слова и улыбаться широкой улыбкой всему миру. Ведь если человеку радостно, ему хочется поделиться этим чувством с другими, чтобы и они стали немного счастливее от хороших слов или приятной улыбки.
А в других строчках поэт призывает не прятать свою боль и грусть: «Давайте горевать и плакать откровенно То вместе, то поврозь, а то попеременно». Ведь вдвоем и боль не так ощущается, не так давит, если поделиться ею с другом.
Я бы хотел обратить внимание на еще одну особенность стихотворения. Это анафора, то есть единоначалие, которое выражается глаголом в форме повелительного наклонения «Давайте!». Но эта форма повеления смягчается окончанием –те. Поэт как бы предлагает всем, и себе, в том числе, объединиться ради чего-то: «давайте восклицать», «давайте горевать и плакать», «давайте понимать», «давайте жить». Это является и обращением к читателям, призывом к ним. Поэт как бы ведет диалог с непосредственным читателем, но одновременно он обращается ко всем людям сразу. Это видно по форме глаголов в стихотворении. Практически все они несовершенного вида: восклицать, восхищаться, опасаться, жить и т.д. Вообще, в стихотворении очень много глаголов, что быстрой смене событий, действий. Это придает динамику всему произведению.
Стихотворение написано трехстопным ямбом с пиррихиями. Именно пропущенные и лишние ударения в стопе увеличивают вариативность стиха.
В произведении очень много антитез, то есть противопоставлений, что оказывает сильное эмоциональное воздействие на читателей. Рядом стоят совершенно противоположные понятия: «любви счастливые моменты» и «горевать и плакать». Автор заканчивает строфу и начинает другую с совершенно противоположного, что усиливает их контрастность. Также антитезы встречаются и в одной строчке: «то вместе, то врозь», «грусть соседствует с любовью», «давайте жить» и «жизнь короткая такая».
Итак, мы видим, что стихотворение затрагивает глубокие философские проблемы любви и счастья, грусти и тоски, дружбы и ненависти. Именно поэтому оно остается актуальным в наше время и останется таковым и в будущем.
