Панорамні картини природи в романі Євгеній Онєгін. Глава 1 - картина природи
Глава 2 - картина природи...
і т.д. до 8 глави

1) Найголовнішого очима не побачиш. Треба цінувати те що у тебе вже є. 

2)Діти завжди прагнуть швидко стати дорослими. Діти бажають незалежності та самостійності, щоб обирати свій шлях, будувати власне життя. Але надходить час — і дорослі мріють хоч на годину повернутися у дитинство, причому не тільки заради відпочинку від скрутних обставин, важкого обов'язку. Вони хочуть почути надійний захист батьків, поринути у тепло спогадів. Вони припадають, мов до джерела цілющої води, до свого дитинства, коли віриш у чудо, дивишся на світ не затьмареними буденністю очима, сприймаєш навколишнє щиро й відверто, коли ще не навчився брехати й змовчувати і живеш не здоровим глуздом та розрахунком, а серцем. Завмираючи, повертаються до такого знайомого задерикуватого хлопчика із здертими колінками або до дівчинки з кісками, немовби перевіряючи себе: який ти, чи зберіг чистоту душі й віру в добро, чи витримаєш їхні нескінченні "чому" та "як" і вимогливий, непідкупний погляд? Чи схвалить він тебе — себе, дорослого? Чи не втратив ти змогу розуміти його — себе — дитину? 

Діти зневіряються у змозі деяких дорослих розуміти їх, перестали ділитися своїми проблемами та мріями, стали ховати, мов від чужаків, вогник свого яскравого життя. 

Безперечно, у наш час космічних швидкостей і майже розумних механізмів можна все пояснити й розрахувати, не залишити жодної таємниці у світлі неонових ламп, посміятися з наївної віри в Діда Мороза. Але так добре й тепло на душі при мерехтливому вогнику свічки, що зберігають рожеві дитячі долоні, так чудово почути музику вітру й розмову далеких зірок! 

Тож нехай поринуть зі сторінок книги мрії та напівзабуті дитячі враження, нехай знову стануть поруч вічні цінності. 

Якось радісно і вдячно зустрічаєш на перших сторінках книги "удава, що проковтнув слона" — як перевірку на своє справжнє, не зверхнє розуміння світу, посміхаєшся скриньці з дірочками, де живе найкращий у світі баранець. По-доброму посміхаєшся присвяті книги з поясненням і виправленням автора — присвяті другові, "коли той був маленьким"... 

Хлопченя з блакитними очима та золотавим волоссям своїм серйозним проханням владно втручається у наше життя, як добра казка, що приходить на до у скрутну хвилину, як цілюща вода дитинства, що очищає душу. Він дасть надію та сили, які відкривають у пустелі криниці, які дарують зорі, що можуть дзвінко сміятися. 

1. ЦАРЬ САЛТАН – добрый и справедливый, мягкий и незлопамятный, немного простоватый и очень доверчивый. Он с лёгкостью верит письму гонца, однако мудро приказывает ничего не решать до своего возвращения. Вновь обретя жену и сына, царь гневается на ткачиху,
повариху и сватью бабу Бабариху, но искренне прощает их и отпускает домой. Царь Салтан милосердный и великодушный.

2. КНЯЗЬ ГВИДОН – сын царя Салтана, которого злые завистницы обрекли на смерть вместе с матерью в бочке посреди моря. Но младенец в бочке растёт «не по дням, а по часам» и становится прекрасным, сильным, смелым, отважным юношей. Он защищает слабых Царевну Лебедь от коршуна), справедливо правит в городе на острове Буяне, гостеприимно встречает проплывающих мимо купцов. За свои хорошие качества и добрые поступки он получает заслуженную награду: чудесную белку, дружину из тридцати трёх богатырей и прекрасную невесту.

3. ЦАРЕВНА ЛЕБЕДЬ – прекрасная и мудрая волшебница Гвидоном от злого коршуна, она князю советом и волшебством, а затем становится его женой.