Афанасия Фета по истине можно назвать одних из самых романтичных поэтов. Конечно он не относил себя к такому направлению, но всё же большинство его произведений содержат нотки романтизма. Основной направленностью работы Фета были тема природы, ведь как считал Фет, человек един с окружающим его миром. И в некотором смысле можно заметить, что любовь к природе у автора была больше, чем любовь к ближним. Произведение «Шепот, робкое дыханье…» было написано в 1850 году.
В начале видно описание утра, причем автор использует необычные, красивые слова. Соловей в стихотворении олицетворяет первое создание, голос которого означает приближение рассвета. Главное особенностью данного стихотворения то, что в нем глаголов. Действия автор предпочел оставить за кадром, а используя существительные придал яркости ритму. Все строфы показывают определенное действие, которое имеет завершенный характер. Этот прием позволяет работать воображению, чтобы можно было дополнить недостающие детали.
Автор хотел показать в стихотворении слияние человека и окружающего мира, а так же показать ту тонкую нить между переживаниями влюбленных людей и природой.
если не то напиши
Объяснение:
Моє враження від повісті Гр. Тютюнника "Вогник далеко в степу"
Шкільний твір
Швидко, на одному диханні, прочитала я повість Гр. Тютюнника "Вогник далеко в степу" — останній твір письменника. Напрочуд чиста, світла, талановита повість, у якій письменник майстерно змалював важке повоєнне дитинство підлітків, їх навчання і працю в ремісничому училищі, отих "дітей війни", їх силу духу, якій можуть позаздрити й дорослі.
"Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її проявах", — писав Гр. Тютюнник. Непересічні людські цінності. І як добре, що письменникові вдалося так майстерно і ненав'язливо показати їх у своєму творі.
Зі сторінок повісті постають перед нами яскраві, колоритні характери хлопчиків: головного героя Павла, від імені якого ведеться розповідь, та трьох Василів, які щодня проходять пішки по 18 кілометрів. Привабливим є також образ доброї тітки Ялосовети, прекрасного майстра своєї справи, викладача трудового навчання Федора Демидовича та директора училища, які не тільки навчають підлітків, а й старанно виховують їх, уміло прищеплюють дітям любов до праці.
Але, на жаль, підлітків оточують не лише добрі, сердечні, совісливі люди, а й погані. Таким є негативний персонаж повісті — шофер Фріц, який не тільки не допоміг Павлові у скрутну хвилину, а й покалічив його. І як добре, що таких жорстоких, безсердечних людей небагато. Людяність, доброта переважають.
Показова й назва твору "Вогник далеко в степу". Хлопчики, які щодня пішки добиралися до училища, змушені були виходити з дому тоді, коли надворі було ще темно. От і придумали розкладати вогонь ще звечора, як повертались з училища, щоб не так моторошно було йти вранці чорним шляхом, грілися біля нього в степу. Вогонь — супутник людини, без нього неможливе життя. А вогник, який жевріє в душі, зігріє інших людей. Цей вогник — доброта, щирість, людяність, чуйність, милосердя. Людина без вогнику в душі перетвориться на звичайну колоду, якій не потрібні ніякі високі помисли, мрії.
Такий вогник жевріє у душі Павла, у його друзів — Василів, тітки Ялосовети, Федора Демидовича, директора училища. Теплотою своєї душі вони завжди зігріють інших, до підтримають у тяжку хвилину. Хай же ней вогник буде в душі кожного з нас, жевріє, не згасає, світить іншим! І щира подяка письменнику за цей чудовий твір.
Объяснение:
