Лев толсой в начале пути опорные слова

В детстве Николенька особенно стремился к добру, истине, любви и красоте. И источником всего самого прекрасного в эти годы для него была мать. С какой любовью он вспоминает звуки ее голоса, которые были "так сладки и приветливы", нежные прикосновения ее рук, "грустную, очаровательную улыбку".
Любовь Николеньки к матери и любовь к Богу "как-то странно сливались в одно чувство", и от этого на душе у него становилось "легко, светло и отрадно", и он начинал мечтать о том, "чтобы дал Бог счастья всем, чтобы все были довольны... ".

Маменьке героя посвящена отдельная глава повести, которая называется "Детство". Именно с матерью рассказчик связывает эту пору своей жизни. Он говорит о том, что мать-самый важный человек в жизни маленького ребенка: "Ах, милая, милая мамаша, как я тебя люблю! "
Детство Николеньки было наполнено любовью, лаской, теплом матери: "…это она присела на кресло, на котором я сплю, своей чудесной нежной ручкой провела по моим волосам, и над ухом моим звучит милый знакомый голос! ".

Герой роману Мігеля де Сервантеса Дон Кіхот став всесвітньо відомий ще за життя автора. Простому народу дуже сподобався образ шляхетного лицаря, який подорожує по Іспанії своєї уяви.Мені теж образ Дон Кіхота здається дуже цікавим і незвичайним. У минулому хитромудрий ідальго вів дещо яке господарство, користувався заслуженим авторитетом у сусідів, любив полювання. Однак, перечитавши безліч лицарських романів, герой уявив собі, ніби все це нагромадження безглуздих небилиць - щира правда, що для нього в цілому світі не було вже нічого більш достовірного. І ось, перетворившись на відважного лицаря, Дон Кіхот вирушає в дорогу - назустріч подвигів.Всі зустрінуті їм по дорозі люди приймають його за навіжений, дивака, схибленого, тому що в худої шкапи ніхто, крім господаря, не може розгледіти благородного коня, а в млинах - велетнів.Проте чи так вже смішний і дурний Дон Кіхот, як це може здатися з першого погляду? Невже поради, що даються їм Санчо Панси, який раптом став губернатором, звучать з вуст божевільного? Невже Дон Бовдур став би ризикувати, якщо не життям, то власним здоров'ям, в ім'я захисту честі і справедливості, жертвувати власним спокоєм та добробутом, щоб до бідним і пригнобленим, скривдженим і гнаним? Благородство і порядність, глибоке почуття власної гідності Дон Кіхота не можуть не викликати нашого поваги.Так хто ж він - благородний лицар або навіжений? Я б назвала Дон Кіхота дивним мрійником, що народилися не в свій час. І тому мені його шкода.