Хм...
Объяснение:
В одном селе, возле Блудова болота, в районе города Переславль-Залесского, осиротели двое детей. Их мать умерла от болезни, отец погиб на Отечественной войне.
Мы жили в этом селе всего только через один дом от детей. И, конечно, мы тоже вместе с другими соседями старались им, чем только могли. Они были очень милые. Настя была как золотая курочка на высоких ногах. Волосы у нее, ни темные, ни светлые, отливали золотом, веснушки по всему лицу были крупные, как золотые монетки, и частые, и тесно им было, и лезли они во все стороны. Только носик один был чистенький и глядел вверх попугайчиком.
Митраша был моложе сестры на два года. Ему было всего только десять лет с хвостиком. Он был коротенький, но очень плотный, лобастый, затылок широкий. Это был мальчик упрямый и сильный.
«Мужичок в мешочке», улыбаясь, называли его между собой учителя в школе.
Мужичок в мешочке, как и Настя, был весь в золотых веснушках, а носик его чистенький тоже, как у сестры, глядел вверх попугайчиком.
После родителей все их крестьянское хозяйство досталось детям: изба пятистенная, корова Зорька, телушка Дочка, коза Дереза, безыменные овцы, куры, золотой петух Петя и поросенок Хрен.
Сподіваюсь, що й особисте її життя складеться вдало: адже не всі ж чоловіки такі «товстошкірі тварини», як Хіггінс. І вона не розчарувалася в тому, що кохання існує і воно підносить людину, робить її кращою, благороднішою. Слід тільки знайти його. Хоча претенденти на її руку й серце вже є: Фредді, чи, можливо, полковник Пікерінг. Але, як би не склалася доля, головне те, що Еліза ніколи не і може повернутися до минулого. Вона це відчула, коли, образившись на холодність і байдужість до її долі професора Хіггінса, вночі залишила його будинок і зустрілася з дівчиною із лондонських низів. Вона доклала усіх зусиль, щоб твердо стати на ноги, нікому за це не завдячуючи. Лише собі і своїм старанням. І, що не менш важливо, вона завжди буде почувати себе людиною, для якої найважливіше — почуття її власної гідності.
