Что общего между рассказами "Ванька" и "спать хочется" (Чехов)

Здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. Дехто мріє про пригоди й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких — бути відомим спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання, сучасну техніку, модні розваги. Історія Павлуся з оповідання О. Стороженка "Скарб" показує, що неробство й сите життя — це ще не щастя. Не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. Хоч і таланило в усьому Павлусеві, але його щастя я б, наприклад, не захотів...

У батьків Павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. Ось Павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. Якось уночі Павлусь захотів меду. Мати побігла по селу шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед занедужала мати, й не стало її, а невдовзі помер і батько. А Павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. Щастя, як горох, так і сипалося на парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили запросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не "хотів і сказав, що як Бог дасть, то й у вікно вкине. Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлий хорт. Вирішили жартома вкинути його Павлові у вікно. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як просипляться дукати! Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павлусь сказав, що це йому Бог у вікно вкинув, як він і казав. І після цього щастя не залишало Павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.

Сучасний світ час від часу буває достатньо жорстоким і лицемірним. Зрозуміти це можна, адже між людьми йде постійна боротьба за місце під сонцем, тобто за кращі умови життя, отримання різноманітних благ і тому подібного. Сумніватися в цьому не варто нікому, адже навіть економічна теорія говорить нам, що бажання людей безмежні, тоді як ресурси нашого суспільства і планети обмежені. У той же час люди повинні прагнути залишатися людьми, наділеними тими якостями, які наближають їх до Бога. Однією з таких якостей і є доброзичливість.

Що означає бути доброзичливим? Доброзичливість – досить складна категорія, яка носить позитивний характер і відтінок, але в той же час в деяких випадках доброзичливість і лицемірство дуже легко можна переплутати. Лицемірство в свою чергу – категорія, яка носить безумовний негативний характер. Доброзичливість – це щире побажання оточуючим людям добра. Дуже важливо розуміти, що це саме щире побажання, а не побажання виключно з ввічливості. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що доброзичливість може бути властива далеко не всім людям, а лише тим, хто наділений дійсно добрим серцем і помислами. Чи багато таких людей? Це питання також складне. Думається, що по-справжньому добрих людей все ж не багато. У той же час варто відзначити, що прагнути ставати більш доброзичливим може кожен, якою б людина не була.

Бути доброзичливим досить складно. Людина сама по собі не завжди сильна морально і емоційно. Людина часто думає про те, що в його проблемах винен не вона сам, а хтось інший. Більше того, іноді це дійсно правда, і в проблемах певної людини можуть бути винні оточуючі. Як на тлі цього можна бути до цих людей щиро доброзичливим і не бути налаштованим негативно по відношенню до них? Це дуже непросто. Набагато простіше зробити вигляд, стримавши весь свій негатив і сказати щось доброзичливе не з щирих спонукань, а з лицемірства. Але лицемірство і доброзичливість – це зовсім різне і ніяк не може вважатися чимось схожим.

Як же відрізнити доброзичливість від лицемірства? Грань проходить між словами і діями. Доброзичлива людина не тільки говорить щось приємне, але і готова робити певні дії для до оточуючим її людям. Лицемір ж завжди буде готовий обсипати приємностями, ввічливістю, чемністю і навіть компліментами, але варто хоча б натякнути йому на необхідність реальної до як він або демонстративно умиває руки, показуючи, що в цьому житті кожен сам за себе, або просто непомітно кудись пропадає з вашого життя. Не варто звинувачувати лицемірів в цьому, вони просто слабкі люди. Щира доброзичливість – діяльна, нею володіють лише сильні духом люди.