Понятие чести различно у отца и сына Гриневых, так как их мировоззрение формировалось в различных условиях. Если для отца это прежде всего честь дворянина и офицера, верность государю при любых обстоятельствах, то Гринев-сын, не отказываясь от такого понимания, умеет расширить понятия чести до его общечеловеческого, гуманного и гражданского значения, до признания героических качеств вождя восстания до «сочувствия» и невольного преклонения перед моральной высотой Пугачева.
Гринев — один из лучших людей своей эпохи, он симпатизирует Пугачеву, хотя и не понимает подлинного смысла происходящих событий. В данный момент он видел в предводителе восстания не самозванца, бандита и убийцу, а, прежде всего, именно того человека, от которого зависит его дальнейшее личное счастье. Гринев не отказывается от его из-за ложной гордости, а даже благодарен за желание Пугачева ему и остановить произвол Швабрина, который был не только предателем, но и низким, безнравственным человеком.
В лице Швабрина показан типичный представитель гвардейского офицерства екатерининского времени. Швабрин, как офицер гвардии, видит в себе человека, которому все дозволено. Мы мало знаем о его карьера сломана, надежд на возвращение в Петербург нет. В этих обстоятельствах переход его на сторону Пугачева можно рассматривать как возможность перемены. Выбор делался между изменой присяге и неминуемой виселицей в случае отказа. Швабрин глубоко презирает народ, ненавидит и боится Пугачева, цели восстания ему чужды.
Среди люда также существует своебразное представление о чести и долге. Савельич лучшие годы своей жизни барину, исправно ему верой и правдой. Он был готов отдать свою жизнь «за барское дитя». В образе Савельича показана рабская покорность своему господину.
Пугачев, казалось, был человеком беспринципным и безнравственным, видящим в Гриневе не только противника, дерзкого Дворянина, но человека гордого, не дрогнувшего перед силой. Даже под страхом смерти он не захотел присягнуть Пугачеву, якобы истинному государю. В Пугачеве присутствуют и человеческие качества, которые раскрываются и в отношениях с Гриневым. Образ Пугачева как народного вождя показан в свете русского национального характера. Ему присущи и ум, и смелость (например, он Гриневу выбраться из бурана в степи), широта натуры, свободолюбие, удаль.
Таким образом, тема чести и долга затронута автором достаточно широко. Показав различные мировоззрения людей, принадлежащих к разным поколениям, имеющих различное положение в обществе, автор указал на то, что честь и долг в жизни могут пониматься no-разному, в соответствии с эпохой, определенной исторической обстановкой, но при этом главным является моральное, нравственное начало в самом человеке.
ЗРОСТАННЯ І ВЗАЄМИНИ ЗІ СВІТОМ
Діти Європи та всього світу дуже люблять братів Лев’яче Серце, Міо, Конрада. Джима Гудзика й машиніста Лукаса. Хочете більше дізнатися про цих літературних героїв і про тих, хто їх створив? Тоді оберіть із запропонованих у цьому розділі книжок один чи два твори (або скільки схочете), прочитайте, порадьтеся з друзями й разом з учителем визначте теми уроків про сучасну літературу. У вас є право вибору цікавої книжки! Вирушаймо у відкритий р сучасної літератури!
З любов’ю до
книжки
Художність в оцінці творів мистецтва
Чи замислювалися ви колись над тим, чому одні літературні твори справляють на нас величезний вплив і живуть у часі, а інші ми швидко прочитуємо (інколи не дочитуємо) і так само швидко забуваємо? Секрет цього явища полягає в тому, що одні твори є художніми, а інші не можна назвати такими. Що таке художність? Як навчитися розрізняти художню вартість творів? Як розібратися в колі читання й зробити правильний вибір? Це надто важливо щодо сучасної літератури, де поряд із справді художніми творами з’являється чимало низькопробних явищ, що не тільки не сприяють, а можуть навіть
зашкодити людині.
Поняття художність можна розглядати в широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні художність – це властивість мистецтва, яка відрізняє його від інших форм відображення життя (наприклад, від науки). У цьому значенні художність пов’язана зі специфікою образного бачення світу.
У вузькому розумінні художність – це вартість (якість) мистецького твору (у тому числі літературного), що визначає його суспільну й естетичну (тобто з погляду краси, художньої довершеності) значущість.
РЯТІВНА СИЛА ХУДОЖНЬГО СЛОВА ПИСЬМЕННИЕА
У сучасної поетеси Ольги Копилової є пісня-притча
про письменника, який потрапив в ад. З кожним роком вогонь під ним розгорався все сильніше. На здивоване питання письменника Ангел відповів, що його твори продовжують ”отруювати” нові покоління людей. Саме до таких творів часто відносять роман М. Булгакова „Майстер і Маргарита”, називаючи його „Євангелієм сатани”, бо автор віддає нечистій силі право творити справедливий суд, нагороджувати і карати, і врешті-решт вирішувати вічну участь героїв. Але відомо, що дехто прийшов до Бога, прочитавши „Майстра і Маргариту”; дійшовши до думки, що земне життя людини – лише підготовка до справжнього, вічного буття. Інших захоплює історія кохання героїв, і вони стверджують, що саме кохання врятує світ.
Та чи дійсно Майстер і Маргарита кохали один одного? Для мене аксіомою є думка, що кохання – це самозречення. А у стосунках Майстра і Маргарити багато егоїзму. Хоч, на перший погляд, це звучить цинічно, але я вважаю, що Майстру потрібна була Муза, яка підтримала, надихнула у важкий час, а Маргарит набридла буденність її щасливого життя. Жодного разу ця жінка не замислювалась, що відчуває чоловік, якого вона залишила. І якщо Майстер називає її ”таємною дружиною”, то Маргарита – „коханцем”. Як відразливо це звучить!
Як влучно помітив диякон Андрій Кураєв, глава, де описана історія знайомства героїв, починається приторно пафосно, наче автор глузує над тим почуттям, яке виникло між Майстром і Маргаритою, бо воно лише називалось коханням, але по суті ним не було.
Спочатку мені здавалось, що Маргарита – самовіддана жінка, бо вона стала відьмою, щоб бути з Майстром, а у Воланда по здійснення не свого бажання, а врятувати від мук душу Фріди. Здавалось, нічого поганого, навпаки, Маргарита постає ще позитивнішим персонажем. Але коли уважніше вчитатись, – Маргарита стала відьмою, щоб повернути собі „свого Майстра”, її не турбувало, чи хоче він цього. А Фріду вона врятувала через те, що не хотіла поставати перед нею безсилою, бо дала їй надію на порятунок.
Залишається невідомим, чи будуть Майстер з Маргаритою щасливими у новому житті, чи краще було б, коли Маргарита залишилась би собою і не продавала найцінніше, що є у кожної людини – свою душу, яку дав Господь для вічного життя.
Мені не зрозуміло, кого врятувало це „кохання”. Але це моя суб’єктивна точка зору. Багато людей вважають інакше і можуть це довести.
